Останні роки музичні біографічні драми виходять регулярно, і з кожним новим релізом жанру дедалі складніше дивувати глядача. Історії про шлях до слави, болісне прийняття популярності, злети, падіння й неминучі трагедії давно перетворилися на впізнаваний шаблон, у якому змінюються лише імена виконавців і набір хітів. Саме тому кожен новий фільм у цьому жанрі автоматично опиняється у складній позиції. Він або він повторює знайомі ходи, або шукає власний емоційний акцент. “Пісня любові” з першого погляду виглядає черговою музичною біографією, але поступово відкриває значно більш приземлену, теплу й людяну історію, не про зірок, а про звичайних людей, для яких сцена є не кульмінацією життя, а способом його витримати.
Читайте также: Рецензія на серіал “Його і її” / His & Hers
Плюси:
сильна емоційна складова, вдалі музичні сцени, переконлива хімія між персонажами, акторська гра Г’ю Джекмана і Кейт Гадсон, органічне поєднання мюзиклу і драми
Мінуси:
ідчутний поспіх у подачі біографії, знайома жанрова структура
ITC.ua
“Пісня любові” / Song Sung Blue
Жанр байопік, драма, мюзикл
Режисер Крейг Брюер
У ролях Г’ю Джекман, Кейт Гадсон, Елла Андерсон, Джеймс Белуші, та ін.
Прем’єра 8 січня 2026 року, кінотеатри
В основі “Пісні любові” покладена реальна історія триб’ют-гурту Ніла Даймонда Lightning & Thunder, заснованого подружжям Майком і Клер Сардина. Фільм простежує їхній шлях від моменту, коли музика була лише способом заробити на життя, до повноцінного творчого союзу й родини, що змушена переживати серйозні удари долі. Історія охоплює роки становлення пари, їхню спільну сцену, виховання дітей і ті випробування, які перевіряють не лише силу кохання, а й здатність триматися за мрію, коли життя ламає фізично й емоційно.
Музичні драми останніх років часто розказують одну й ту саму історію, але про різних виконавців. Шаблон один і той же зі шляхом до слави, самою славою, важкостями нової популярності та кінцем — прийняття або трагічний випадок. Залежить від того, про якого співака кіно.
“Пісня любові” йде тією ж формулою, але з однією великою відмінністю, адже головні герої від початку і до кінця звичайні люди, які люблять співати, люблять дарувати емоції іншим, але прагнуть слави, бо їм потрібно платити рахунки.
Фільм пропонує достатньо драматичну та наповнену коханням подорож у світ, де герої не здаються навіть після жахливої аварії, інфарктів і йдуть до кінця заради мрії, один одного і дітей. Слава для них уже дещо побічне, другопланове, головне, вони думають один про одного і займаються улюбленою справою: співають, виступають, розважають людей.
“Пісня любові” про те, як музика може і калічити душі, і водночас їх відновлювати та наповнювати серця. І неважливо, по який ти при цьому бік: на сцені співаєш для публіки чи ти і є тією самою публікою. Бо що в одному випадку ти максимально кайфуєш і відриваєшся, що в іншому.
Новому фільму ідеально вдається поєднувати жанри. Він прекрасно себе почуває у мюзиклі, тому музичні сцени поставлені шикарно, вони іноді просувають сюжет, розкривають персонажів та їхні відносини, та й загалом вони яскраві.
Навіть сцени репетицій зняті цікаво та розбавлені хорошим монтажем. Також фільм зовсім непоганий у драмі. Коли у стрічки стається перелам і вона переходить на серйозніший тон, це лише додає в плані якості та емоційної ваги.
Бо тоді режисер демонструє, як легко зламати людину і як складно повернутися до життя. Як складно вийти з депресії. І тоді вже навіть музика може не впоратися, якщо ти сам її не впустиш до душі.
Читайте также: Понад $500 тис.: на аукціоні до 50-річча Apple продають першу плату і перший чек компанії
Сам перелам настільки приголомшливий, що ви можете схопитися за голову, адже до цього нічого біди не віщувало. Зі спокійного та милого тону про кохання і жагу до сцени стрічка перескакує у більш похмурий про внутрішню боротьбу і боротьбу із собою. І робить це ідеально.
У стрічки чудова хімія між персонажами. Варто похвалити сценаристів і режисера, бо при перегляді складається відчуття, що перед нами справді ті самі Майк і Клер Сардина, Блискавка і Грім, які так сильно любили творчість Ніла Даймонда, так сильно розчинялися у своєму моменті слави, так щиро кохали один одного і любили своїх дітей, що залишатися байдужим до цієї історії дуже складно.
Г’ю Джекман і Кейт Гадсон прекрасні у своїх ролях. Мені мюзикли подобаються за багатьма причинами, одна з них це актори, які кайфують від того, що вони роблять. І от ця парочка, а особливо Г’ю Джекман, завжди кайфує від роботи над мюзиклами. Йому настільки це подобається, що будь-хто при перегляді може побачити цей запал, цей вогонь в його очах, коли він з мікрофоном у рках на цені, співає, чи то танцює. Він просто сяє! Якщо згадаєте “Найвеличніший шоумен” з Г’ю у головній ролі, ви зрозумієте, про що я.
Кейт Гадсон теж грає бездоганно. Саме з її героїнею стається той самий неочікуваний злам, і вона дуже добре справляється з роботою і до нього, і після. Недарма її номінували на “Золотий глобус”, дуже глибока акторська робота. Хоч Г’ю теж заслужив на номінацію.
Приємним бонусом стала поява Джеймса Белуші. Для багатьох цей актор здатний відкрити портал у щасливе дитинство.
Технічно фільм теж не просідає. У нього хороша операторська робота, якісний і іноді цікавий монтаж, який дуже грамотно розбавляє сцени тих же репетицій, наприклад. Також гарні та стильні декорації, костюми й локації, які відповідають своєму часу. Особливо якісно впоралися з постановкою музичних сцен, виступів та репетицій. Вам сподобається, і декілька пісень Ніла Даймонда ви точно наспівуватимете.
Звісно, як і кожен фільм, цей також має мінуси. Основний з них, напевно, у швидких стрибках по життю артистів. Відчувається поспіх режисера, що він хотів показати якомога більше знакових подій у житті подружжя Сардина, але хронометраж не гумовий, тим паче для біографічного мюзиклу. Тому і такий поспіх. Іноді хочеться довшого розкриття їхніх репетицій, наприклад, чи зближення Майка і Клер, але фільм летить далі.
Завдяки усьому описаному фільм виглядає дуже гарно, емоційно і надихаюче. Є великий шанс, що емпати будуть дивитися це кіно зі сльозами на очах, але з щирою посмішкою на обличчі. Воно щире, хороше, добре та водночас трагічне. Воно про біль, любов та музику. Воно про життя, яке нам іноді підкидає таку купу лайна, що вибратися з неї надто складно. Але якщо хотіти, якщо боротися, якщо жити мрією і йти до неї попри все, тоді це лайно можна розгребти. Про це і є та сама “Пісня любові”.
Висновок:
«Пісня любові» — не просто ще одна музична драма, а дуже людяна історія про те, як музика стає способом жити далі. Фільм працює завдяки щирим персонажам, сильній акторській грі та вдало поєднаним жанрам мюзиклу і драми. Попри знайому формулу і певний сюжетний поспіх, стрічка залишає після себе тепле, але водночас болісне враження, яке не зникає одразу після фінальних титрів.
Читайте также: Сучасний промисловий обігрівач: ефективність, надійність та інновації
https://itc.ua/ua/articles/retsenziya-na-film-pisnya-lyubovi-song-sung-blue/
