Рецензія на фільм “Пробудження: Чорниця з Борлі” / Borley Rectory: The Awakening

Іноді трапляються фільми, після яких починаєш більше поважати навіть найдешевші горори категорії B. Не тому, що вони раптом стали шедеврами, а тому, що на їхньому фоні “Пробудження: Чорниця з Борлі” примудряється виглядати ще гірше. Стрічка намагається налякати привидами, прокляттями та одержимістю, але найбільший жахом є її режисура, технічне виконання та акторська гра. Здавалося б, історія про один із найвідоміших будинків із привидами Англії могла подарувати атмосферний містичний горор, однак замість цього ми отримали дещо, що більше нагадує пародію на дешевий телевізійний фільм.

Читайте также: Перший трейлер “Той, хто біжить по лезу 2099” з Мішель Єо показав новий світ після перемоги

Плюси:

відсутні

Мінуси:

цей фільм

1/10
Оцінка
ITC.ua

“Пробудження: Чорниця з Борлі” / Borley Rectory: The Awakening

Жанр горор, трилер, детектив
Режисер Стівен М. Сміт
У ролях Пенсі Кензіт, Джесс Інчболд, Корнель Діон Вільямс, Марк Вінґет, Лі Браун, та ін.
Прем’єра 23 липня 2026 року, кінотеатри

Події фільму “Пробудження: Чорниця з Борлі” розгортаються на початку XX століття. Молодий преподобний разом із сестрою переїжджає до старовинного родинного маєтку в Ессексі, який незабаром починає демонструвати моторошні ознаки присутності надприродних сил. Дивні звуки, примари, незрозумілі видіння та дедалі небезпечніші паранормальні явища змушують героїв шукати відповіді в темному минулому маєтку Борлі. Проте що глибше вони занурюються в історію цього місця, то очевидніше стає, що зіткнулися із силою, яка не збирається відпускати своїх нових мешканців живими. Вони помруть від крінжі (вибачте).

За роки переглядів я встиг побачити чимало поганого кіно. Такого, де не працює сценарій, десь кульгає монтаж, десь усе тримається виключно на ентузіазмі творців. Але “Пробудження: Чорниця з Борлі” має абсолютно реальні шанси закріпитися якщо не у п’ятірці, то вже точно у десятці найгірших стрічок, які мені доводилося дивитися. Причому дивує навіть не сам факт існування такого фільму, а те, наскільки послідовно він примудряється провалювати буквально кожен аспект кіновиробництва.


Уже з перших хвилин виникає відчуття, ніби дивишся дипломну студентську роботу, яку знімали на перший-ліпший фотоапарат без найменшого бажання хоча б мінімально попрацювати над зображенням. Картинка настільки стерильна, пласка й “цифрова”, що інколи складається враження, ніби випадково увімкнув не художній фільм, а музичний кліп із YouTube.

Не менш дивно виглядає і сам маєток, який за сюжетом має бути старезною будівлею з багатовіковою історією. Знаєте, тим самим місцем, де кожен куток мав би дихати минулим. Проте творці, схоже, вирішили, що найкращий спосіб показати занедбану історичну будівлю це зробити її схожою на меблевий салон.

Усі меблі виглядають так, ніби їх привезли буквально вранці. Штори випрасувані до ідеалу. Одяг героїв чистенький, мов щойно з магазину. На стінах жодної потертості, підлога майже не скрипить. Пил, очевидно, також був надто дорогим реквізитом. Повірити, що цьому будинку сотні років, приблизно так само складно, як у те, що Крістофер Нолан не геній.

Але справжній атракціон починається тоді, коли актори відкривають роти. Якщо ви думали, що сучасний кінематограф уже бачив найгіршу акторську гру, цей фільм готовий вас здивувати. Тут погано абсолютно все: інтонації, емоції, реакції, діалоги. Люди просто механічно промовляють текст, ніби читають його вперше прямо перед камерою.

Читайте также: Від 5 до 8 років: Верховний Суд виніс рішення щодо Telegram-каналу з повідомленнями про ТЦК

І це особливо дивує, коли дізнаєшся, що серед акторів є люди, які раніше працювали у значно серйозніших проєктах на кшталт “Гри престолів” чи “Смертельної зброї”. Складається враження, що абсолютно всім було однаково. Як глядачеві через десять хвилин стає байдуже, що відбувається на екрані, так і самим акторам, здається, було байдуже ще до початку зйомок.

Окремої премії за байдужість заслуговують гримери. Серйозно, це треба бачити власними очима. В одного з персонажів бакенбарди буквально змінюють товщину залежно від сцени, а під час крупних планів прекрасно видно стрічку, якою вони приклеєні до обличчя. І знаєте що? Усім начхати. Але навіть це меркне на фоні місцевих привидів.

Складається враження, що актори дорогою на майданчик просто випадково впали обличчям у згарище, після чого режисер подивився на них і сказав: “Ідеально! Давай швидше у кадр!”. Особливо “вражає” фінальний грим священника. Він виглядає не як страшна рана чи наслідки демонічного впливу, а так, ніби хтось приліпив йому до обличчя шматок холодної піци.

Втім, найбільший подарунок фільм залишає на десерт і  це свої візуальні ефекти. Демонічні очі постійно світяться різними кольорами й при цьому живуть окремим життям, спокійно з’їжджаючи кудись убік або вниз, щойно актор починає рухатися.

Але справжня вершина комп’ютерної графіки чекає трохи пізніше. У сцені, де мертвий священник використовує телекінез, за його спиною просто накладають жовтий фільтр на листя дерев. Все. Це спецефект.


На цьому тлі вже навіть не дивує, що монтаж рве сцену за сценою, звук то зникає, то стає гучнішим без жодної причини, а операторська робота нагадує нескінченний набір випадкових кадрів. Інколи камера дивиться невідомо куди, інколи композиція кадру просто відсутня як явище, а налаштування зображення виглядають так, ніби про існування кольорокорекції тут навіть не чули.

Чи є сенс окремо говорити про сценарій? Він існує. Формально і цього досить. Насправді ж історія розвалюється буквально на очах. Герої можуть кілька разів за фільм кардинально змінити характер без будь-якого пояснення, мотивації виникають із повітря, а зав’язка настільки банальна й ліниво написана, що не викликає взагалі нічого.

Читайте также: Microsoft відстежує кожен ПК з Windows за допомогою секретного ключа: як це працює

Висновок:

Це як порно-пародія. Але без порно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *