Goodtech

Автор: admin

  • Космос, як на долоні: команда телескопу "Евклід" запустила найбільший в історії "симулятор

    Космос, як на долоні: команда телескопу "Евклід" запустила найбільший в історії "симулятор

    Міжнародна група вчених, яка керує космічним телескопом “Евклід”, щойно запустила “наймасштабніший в історії” симулятор всесвіту — він відображає 3,4 млрд галактик та гравітаційну взаємодію понад 4 трлн частинок.

    Симулятор під назвою Flagship 2 базується на алгоритмі, розробленому астрофізиком Йоахімом Штаделем з Цюрихського університету. У 2019 році науковець використав суперкомп’ютер Piz Daint (на той час третій за потужністю у світі), аби виконати розрахунки й зрештою створити надзвичайно детальну віртуальну модель Всесвіту.

    “Ці симуляції мають вирішальне значення для підготовки аналізу даних “Евкліда”, — каже астрофізик Джуліан Адамек з Цюрихського університету і один із фахівців проєкту.

    Космічний телескоп “Евклід”, якого прозвали “мисливцем на темну матерію”, запустили у космос на початку липня після майже 15 років проєктування. З того часу він картографує мільйони галактик по всьому Всесвіту, вивчаючи розподіл темної енергії та темної матерії. На кінець роботи телескоп має просканувати “третину нічного неба” — гігантські масиви інформації, в обробці яких якраз таки мають допомогти такі симуляції, як Flagship 2.

    Основні інструменти, які використовує 4,7-метровий “Евклід”: це 600-мегапіксельна камера видимого світла (VIS) для отримання чітких зображень далеких галактик, 64-мегапіксельна інфрачервона камера і фотометр NASA (NISP) для вимірювання червоного зміщення галактик.

    Попри те, що команда очікує, що спостереження “Евкліда” будуть точно відповідати прогнозам моделювання, ймовірно, на нас чекають сюрпризи. Flagship 2 працює на стандартній космологічній моделіМодель Лямбда-CDM — сучасна космологічна модель, в якій просторово-плоский Всесвіт заповнений, окрім звичайної баріонної матерії, темною енергією і холодною темною матерією. Її часто називають стандартною моделлю космології великого вибуху, тому що вона пояснює наявність і структуру космічного мікрохвильового фону, великомасштабну структуру скупчень галактик, розподіл водню, гелію, літію, кисню в нашому Всесвіті, а також прискорення розширення Всесвіту, що спостерігається за електромагнітним випромінюванням від далеких галактик і наднових., але місії, подібні “Евкліду”, якраз таки покликані кинути виклик поточним знанням.

    “Ми вже бачимо ознаки тріщин у стандартній моделі”, — каже Штадель.

    У стандартній космологічній моделі темна енергія — це просто константа. Однак спостереження “Евкліда”, який зазирне у минуле на 10 млрд років, можуть виявити інші характеристики.

    “Ми можемо побачити, як Всесвіт розширювався в той час, і виміряти, чи справді ця константа залишалася постійною”, — додає Адамек.

    Перші дані спостережень “Евкліда” були опубліковані в березні 2023 року , наступний “пак” інформації оприлюднять навесні 2026-го. Очікувалось, що у травні 2027 року до “Евкліда” приєднається телескоп “‎Ненсі Грейс Роман” з 2,4-метровим дзеркалом, який зможе побачити дещо тьмяніші галактики, які існували, коли Всесвіту було всього 2 млрд років, утім його фінальний статус невідомий, оскільки адміністрація Трампа в бюджетному запиті закликала скасувати проєкт.

    Каталог симуляцій Flagship 2 доступний на платформі CosmoHub.

    Джерело: Space , Euclid Consortium

    https://itc.ua/ua/novini/kosmos-yak-na-doloni-komanda-teleskopu-evklid-zapustyla-najbilshyj-v-istoriyi-symulyator-vsesvitu-z-3-4-mlrd-galaktyk/

  • Де ховається свідомість: дослідження мозку знайшло неочікувану відповідь

    Де ховається свідомість: дослідження мозку знайшло неочікувану відповідь

    Результати нещодавнього дослідження фахівця в області нейробіології Пітера Копполи з Кембридзського університету ставлять під сумнів наукові погляди на людську свідомість . 

    У рамках дослідження Коппола провів огляд наукових матеріалів щодо людського мозку, зібраних за останні 100 років. Метою науковця була побудова ієрархічної структури людського мозку для визначення найбільш важливих для свідомості областей . 

    Дослідник аналізував численні роботи з нейробіології, включно із екстремальними хірургічними дослідженнями на кішках та мавпах та впливом електричних імпульсів та магнітної стимуляції на мозок. За словами Копполи, отримані результати являють сукупність доказів, що кидають виклик популярним теоріям про свідомість. 

    Свідомість зазвичай проявляється як безпосереднє усвідомлення почуттів, емоцій та переживань. Оскільки ми сприймаємо свідомість з погляду комфорту власного розуму, це так званий суб’єктивний феномен . Через це свідомість як концепцію вкрай важко вивчати, що призводить до надзвичайно хиткого розуміння цього феномена. 

    Коппола зазначає, що теорії про свідомість умовно можна розділити на 4 конкурентні школи. Кожна з них зазвичай сходиться на думці, що принаймні якась частина неокортексу — зовнішнього шару мозку, вкритого складками, необхідна для функціонування свідомості. 

    Дослідник вирішив перевірити це твердження. У власному дослідженні Коппола розділив людський мозок на 3 області: кору, підкірку та мозочок. Він хотів виявити зміни в одному чи в кількох з цих відділів та вивчити їхній вплив на свідомість. Нейробіолог знайшов докази того, що неокортекс не відіграє настільки важливої ролі у функціонуванні свідомості, як вважається. 

    “Люди, які народилися без мозочка або передньої частини кори головного мозку, можуть зберігати свідомість і жити цілком нормальним життям. Однак пошкодження мозочка в пізнішому віці може спровокувати галюцинації або повністю змінити емоції”, — підкреслює Пітер Коппола. 

    Деякі випадки, коли діти народжуються з відсутньою частиною неокортексу, не піддаються простому поясненню. За словами Копполи, згідно з медичними підручниками, такі люди мають постійно перебувати у вегетативному стані.

    Однак нещодавні дослідження вказують, що ці пацієнти насправді знаходяться у свідомості та демонструють багато типових для дітей з повністю сформованим неокортексом ознак поведінки. Аналогічні результати спостерігались у дорослих тварин. 

    Коппола підкреслює, що існує кілька можливих пояснень цього явища: або неокортекс, відносно нова частина нашої анатомії в ході еволюції, не потрібен для базової свідомості, або якщо людина народжується з неповноцінною корою, два інших регіони мозку вчаться компенсувати її.

    “Це означає, що нам, можливо, доведеться переглянути наші теорії свідомості. Своєю чергою це може вплинути на догляд за пацієнтами, а також на наше ставлення до прав тварин. Насправді свідомість може бути більш поширеною, ніж ми думали”, — зазначив дослідник. 

    Джерела: The Conversation ; Futurism

    https://itc.ua/ua/novini/de-hovayetsya-svidomist-doslidzhennya-mozku-znajshlo-neochikuvanu-vidpovid/

  • В одній глибокій галактиці: Чубакка з "Зоряних воєн" знайдений в океані

    В одній глибокій галактиці: Чубакка з "Зоряних воєн" знайдений в океані

    Науковці з Гавайського університету відкрили новий незвичайний волохатий корал, схожий на культового персонажа  Чубакку з саги “Зоряні війни”. 

    Власне, на честь Чубакки корал і отримав назву Iridogorgia chewbacca. Корал виявили за допомогою глибоководного апарату на вершині підводної гори, біля берегів гавайського острова Молокаї, на глибині 663 м.

    “Перша поява цього корала була незабутньою. Його довгі, гнучкі гілки та форма одразу нагадали мені Чубакку”, — розповідає біолог Ліс Вотлінг. 

    Як і всі інші корали , Iridogorgia chewbacca являє колонію окремих поліпів, що зростають разом і досягають висоти 51 см. Представники Iridogorgia — глибоководні мешканці, які мерехтять металевими відблисками, за що й отримали свою назву. Вони утворюють довгі структури, які спірально підіймаються від основи, прикріплюючись до морського дна. 

    Iridogorgia chewbacca вперше помітили у 2006 році, а виявили під час експедиції 2016 року в районі Маріанської западини. Аналіз генів та фізичних характеристик підтвердив, що це новий вид коралів . 

    “Я вважаю, що важливо описувати види з будь-якого маловивченого регіону, щоб отримати уявлення про рівень чинного біорізноманіття, а також використовувати ці види для розуміння біогеографічної історії регіону”, — переконує Ліс Вотлінг. 

    Вотлінг та його колеги з Китайської академії наук виявили дивовижне різноманіття видів Iridogorgia у тропічних водах західної частини Тихого океану . Зокрема, вони повідомили про виявлення виду Iridogorgia curva у рамках того самого дослідження, а також про 10 інших видів того ж роду, два з яких ніколи раніше не зустрічалися у цьому регіоні.

    “Протягом наступного століття морські глибини зазнають суттєвих змін. Глибинні води навколо Гаваїв мають вік від 500 до 1000 років (більша частина тече на північ з Антарктики) тому існує ймовірність, що вони не відразу прогріються. Але інші наслідки потепління океану можуть спричинити зміни на глибині. Вкрай важливо знати, хто там живе, скільки їм років і які їх репродуктивні можливості”, — пояснює Вотлінг. 

    Результати дослідження опубліковані у журналі Zootaxa

    Джерело: ScienceAlert

    https://itc.ua/ua/novini/v-odnij-glybokij-galaktytsi-chubakka-z-zoryanyh-voyen-znajdenyj-v-okeani/

  • NASA: Земля темнішає, додаткове потепління найбільш відчує північна півкуля

    NASA: Земля темнішає, додаткове потепління найбільш відчує північна півкуля

    Група дослідників з NASA виявила, що Земля відбиває дедалі менше сонячного світла , особливо у Північній півкулі.

    Зниження цього показника чітко прослідковується за останні 20 років за даними NASA. Група дослідників під керівництвом доктора Нормана Леба з Дослідницького центру Ленглі проаналізувала, скільки променевої енергії наша планета відбиває назад у космос. 

    Вчені проаналізували супутникові дані за останні 24 роки, включно із показниками сонячної радіації, альбедо та радіаційним балансом. Отримані результати свідчать, що з 2001 року Північна та Південна півкулі потемнішали та наразі відбивають менше сонячного світла.

    Поглинання радіації загалом збільшилось на 0,83 Вт/м² за десятиліття. Особливо це вплинуло на Північну півкулю, яка додатково поглинає 0,34 Вт/м². Хоча частина цього надлишку компенсується повітряними потоками та океанічними течіями, чисте зростання складає 0,21 Вт/м² за десятиліття.

    Попередні дослідження припускали, що повітряні потоки та океанічні течії значною мірою вирівнюють баланс між Північною та Південною півкулями, однак останні вимірювання демонструють, що він все більше порушується.

    Серед факторів, які впливають на погіршення відбиття сонячного світла:

    • Танення льоду — сніговий та крижаний покрив в Арктиці стрімко скорочується, а темні поверхні поглинають більше енергії.
    • Зменшення аерозольних частинок призвело до зменшення утворення хмар, що також вплинуло на показники відбиття сонячної радіації.
    • Лісові пожежі та виверження вулкана Хунга-Тонга спровокували викид додаткової кількості аерозолів, посиливши відбиття у короткостроковій перспективі, але не у довгостроковій.

    Зниження відбиття демонструє, що такі природні механізми стабілізації, як хмари та океанські течії вже не працюють повноцінно. Це означає, що Земля, особливо Північна півкуля, накопичує більше енергії у довгостроковій перспективі. Для таких регіонів як Європа та Північна Америка це може означати додаткове потепління .

    Дослідники підкреслюють важливість відображення цього у сучасних кліматичних моделях. Чи зможе глобальна система відновити рівновагу у довгостроковій перспективі чи порушення симетрії збережеться, поки що невідомо, але це є критично важливим питанням для майбутнього глобального клімату.

    Результати дослідження опубліковані у журналі PNAS

    Джерело: PCWorld

    https://itc.ua/ua/novini/nasa-zemlya-temnishaye-dodatkove-poteplinnya-najbilsh-vidchuye-pivnichna-pivkulya/

  • Пояс астероїдів Сонячної системи зменшується: дослідження пояснює "бомбардування" метеоритами 3,5

    Пояс астероїдів Сонячної системи зменшується: дослідження пояснює "бомбардування" метеоритами 3,5

    Астрономи з Республіканського університету в Уругваї з’ясували, що пояс астероїдів на орбіті між Марсом та Юпітером поступово зникає. 

    Цей пояс являє масштабне скупчення кам’янистих космічних тіл , які колись мали утворити планету, однак цього так і не сталось. Під час формування Сонячної системи 4,6 млрд років тому гравітація Юпітера завадила формуванню планети та зробила зіткнення астероїдів у цьому поясі ще більш руйнівними. Залишки на сьогодні містять лише 3% від маси Місяця, розкидані на мільйони кілометрів.

    Гравітаційні резонанси — космічні області, у яких орбітальні періоди астероїдів постійно взаємодіють з Юпітером, Сатурном та навіть Марсом, дестабілізують орбіти цих астероїдів та викидають їхні фрагменти або у внутрішню Сонячну систему, у бік Землі , або ближче до орбіти Юпітера. Група уругвайських астрономів під керівництвом Хуліо Фернандеса провела точні розрахунки швидкості вичерпання матеріалу у поясі астероїдів. 

    Дослідники встановили, що наразі пояс астероїдів втрачає приблизно 0,0088% від тієї частини, яка досі бере участь у зіткненнях. Цей показник може здатись незначним, однак якщо розглядати його у часових масштабах еволюції Сонячної системи, це буде доволі велика кількість матеріалу.

    Близько 20% вилітають назовні у вигляді астероїдів та метеоритів, що час від часу перетинають орбіту Землі , та навіть проходять в атмосферу у вигляді метеорів. Переважна частина (80%) подрібнюються внаслідок зіткнень, утворюючи метеоритний пил. Цей пил є джерелом слабкого світіння — зодіакального пилу, що видно на нічному небі після заходу або перед сходом Сонця.

    Такі відомі астероїди, як Церера, Веста та Паллада, не були включені у дослідження, оскільки проіснували достатньо довго, щоб не брати більше участі у вичерпанні матеріалу. Дослідники припускають, що екстраполяція сучасної швидкості втрати матеріалу у зворотний бік дозволяє прогнозувати, що близько 3,5 млрд років тому пояс астероїдів був на 50% масивнішим, а швидкість втрати маси була удвічі вищою. Це дивовижно чітко корелює з геологічними даними про Місяць та Землю, які демонструють зниження швидкості бомбардування за останні кілька млрд років. 

    Пояс астероїдів вважається постійною частиною Сонячної системи, однак результати дослідження показують, що ця динамічна структура поступово втрачає матеріал протягом мільярдів років. Шари скляних сферул, виявлені в гірських породах Землі, свідчать про бурхливе минуле, коли масивніший пояс астероїдів спрямовував на планету набагато більше уламків.

    Джерела: Universe Today ; Science Alert

    https://itc.ua/ua/novini/poyas-asteroyidiv-sonyachnoyi-systemy-zmenshuyetsya-doslidzhennya-poyasnyuye-bombarduvannya-meteorytamy-3-5-mlrd-rokiv-tomu/

  • Найкращі наукові фото та відео вересня від Nature: галактики, нейрони та фізичні процеси

    Найкращі наукові фото та відео вересня від Nature: галактики, нейрони та фізичні процеси

    Журнал Nature представив добірку найкращих наукових фото за вересень 2025 року.

    Космічні феєрверки та спагеті з блискавок 

    Центр прийняття рішень у мозку миші, неймовірна фізика танення льоду та мікросвіти у квітах

    Науковці з Міжнародної лабораторії мозку зафіксували момент прийняття рішень у мозку миші, коли тваринка виконувала завдання з переміщення візуального об’єкта на екрані вліво або вправо. Перша загальномозкова карта прийняття рішень демонструє активізацію понад 75 тис. нейронів. Нейронна активність спочатку наростає у зорових областях у задній частині мозку миші, потім в областях по всьому мозку, коли миша обробляє поведінковий вибір переміщення. Потім активуються нейрони, які контролюють рух, коли миша робить свій вибір; нарешті, спостерігається великий сплеск активності по всьому мозку, коли тварина отримує винагороду за виконання завдання. 

    Як тече лід


    Відео демонструє спосіб, у який лід утворює різноманітні форми , обертається та перекидається в процесі танення. Дослідники, які знімали це, підготували довгі циліндричні крижані блоки та помістили їх у резервуар із водою кімнатної температури. Дивно, але лід набув форми п’ятикутника через кут обертання. Крижані блоки оберталися 10-15 разів протягом 30 хвилин, які знадобилися їм для повного танення. 

    “Наше дослідження робить фундаментальний внесок у розуміння фізики льоду, яка є життєво важливим фактором здоров’я нашої планети і яку необхідно розуміти для покращення моделювання клімату та прогнозування погоди”, — зазначає математик з Нью-Йоркського університету Лейф Рістроф. 

    Маленький світ

    Конкурс Nikon “Маленький світ у русі” відзначає кращі динамічні зображення мікросвітів. Цьогорічні переможці представили підбірку відео, включно із квітами великим планом, які прокидаються на світанку, тихохідками та нейронами, що зростають. Перше місце присудили Джею Макклеллану за його відео, що демонструє самозапилення вероніки тимелевістної (Veronica serpyllifolia) — звичайного бур’яну, який часто росте прямо під ногами. 

    Друге місце посів Бенедикт Плейєр з відео водоростей Вольвокс (Volvox globator), які плавають у краплі води в отворі всередині японської монети номіналом 50 єн. 

    Джерело: Nature

    https://itc.ua/ua/novini/najkrashhi-naukovi-foto-ta-video-veresnya-vid-nature-vid-galaktyk-do-nejroniv/

  • Вчені знайшли натуральну антигостру приправу: просто заїжте перець

    Вчені знайшли натуральну антигостру приправу: просто заїжте перець

    Американські дослідники з Університету штату Огайо виявили сполуки, які роблять перець чилі не таким гострим. 

    Результати дослідження демонструють можливе використання цих сполук для створення “антигострої” приправи для страв, які інакше здаватимуться занадто гострими для вживання . Для того, аби зрозуміти, чому гострота перцю взагалі може змінюватись, дослідники проаналізували низку зразків та виділили три сполуки, пов’язані зі зменшенням гостроти. 

    Хімічний аналіз дозволив передбачити ефект, а кваліфікована комісія дегустаторів підтвердила, що зразки, які містили ці сполуки, не викликали таких пекучих вражень. Отримані результати можуть бути використані кількома способами, дозволяючи створити перець чилі з заданою гостротою, вивчити альтернативні варіанти полегшення пекучого присмаку, окрім капсаїцину, запропонувати домогосподарствам з різними уподобаннями у спеціях нову приправу, яка зменшуватиме гостроту. 

    “Якщо ви вдома і замовили страву, в якій занадто багато спецій і яка може здатися комусь занадто гострою, ви можете просто посипати її перцем чилі, що містить переважні речовини, які пом’якшують гостроту. Я думаю, що ідея використання натурального матеріалу як антиприправи, особливо для тих, хто має дітей, матиме цінність як домашній інгредієнт”, — зазначає старший автор дослідження, професор кафедри харчових наук та технологій Девін Петерсон. 

    Пекучість перцю чилі довгий час пояснювалась двома сполуками з класу капсаїциноїдів —капсаїцину та дигідрокапсаїцину. Одиниці пекучості Сковілла, шкала, використовувана понад століття для визначення гостроти перцю чилі, розраховується з урахуванням концентрації цих двох сполук у кожному перці. 

    У рамках дослідження Девін Петерсон та його колеги відібрали 10 сортів перцю чилі та визначили їхню гостроту за шкалою Сковілла за вмістом капсаїциноїдів та нормалізували групу таким чином, щоб всі зразки, приготовані у вигляді сухого порошку, мали однакову кількість одиниць Сковілла. Після цього дослідники додали стандартизовані порошки у томатний сік і попросили спеціально навчену групу дегустаторів оцінити їхню гостроту.

    “Всі вони знаходяться на одному рівні та всі нормалізовані, тому у них мало бути однакове сприйняття пекучості, але цього не сталося. Це досить явна вказівка ​​на те, що інші фактори відігравали свою роль і впливали на сприйняття”, — пояснює Петерсон. 

    За результатами даних сенсорного сприйняття дослідники створили статистичні моделі та проаналізували молекулярні структури у наявних  бібліотеках хімічних речовин, щоб виділити п’ять сполук-кандидатів, які, як передбачається, знижують гостроту перцю. 

    Далі друга навчена група дегустаторів порівняла гостроту низки зразків капсаїциноїдів, змішаних з різними рівнями цих сполук-кандидатів, під час тестів, у ході яких різні зразки одночасно поміщалися на кожну сторону язика. Другий раунд сенсорних результатів у поєднанні з мас-спектрометрією високої роздільної здатності та експериментами з ядерним магнітним резонансом дозволив команді звузити ефекти придушення пекучості до трьох сполук: капсіанозиду I, розеозиду та імбирного гліколіпіду А. 

    Результати описують загальний механізм, який впливає на рівень гостроти перцю чилі та не є винятковим для будь-яких конкретних сортів. Лабораторія Петерсона вивчає складні взаємозв’язки між рецепторами ротової порожнини та харчовими сполуками, які впливають на сприйняття смаку людиною . Основна мета: застосувати отримані результати для покращення смаку здорової їжі без додавання цукру, солі та жирів.

    Рецептори TRPV1 у ротовій порожнині відповідають за сприйняття гостроти перцю чилі та активуються молекулами, такими як капсаїцин, що викликають відчуття пекучості та гостроти. Ці ж рецептори є у всьому організмі, а це означає, що капсаїцин у формі добавок і для місцевого застосування полегшує відчуття від перцю чилі, впливаючи на рецептори дратівливим сигналом та у підсумку знижуючи чутливість. За словами Петерсона, нещодавно виявлені сполуки, що пригнічують пекучість, можуть мати той самий ефект, що десенсибілізує, але без початкового опіку.

    Результати дослідження опубліковані у журналі Journal of Agricultural and Food Chemistry

    Джерело: SciTechDaily

    https://itc.ua/ua/novini/vcheni-znajshly-naturalnu-antygostru-prypravu-prosto-zayizhte-perets/

  • Спиногризи: вчені створили ембріони з клітин людської шкіри

    Спиногризи: вчені створили ембріони з клітин людської шкіри

    Американські дослідники створили людські яйцеклітини у лабораторних умовах, а потім за допомогою екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) перетворили їх на ембріони.

    Для створення яйцеклітин використовувався той самий процес, що й для клонування вівці Доллі свого часу. Хоча сам метод ще далекий від клінічних випробувань, колись він може прокласти шлях до нових способів лікування безпліддя .

    “Крім того, що цей метод дає надію мільйонам людей з безпліддям через відсутність яйцеклітин або сперми, він також дасть можливість одностатевим парам мати дитину, генетично споріднену обом партнерам”, — зазначає співавторка дослідження, професорка акушерства та гінекології Медичній школі Університету охорони здоров’я та науки штату Орегон, Паула Амато. 

    Процес створення яйцеклітини включав видалення ядра з наявної людської яйцеклітини та заміну його ядром з клітини людської шкіри. Цей перший етап називається переносенням ядра соматичної клітини. Він використовувався для клонування багатьох тварин, включно із вівцею Доллі.

    Дослідники прагнули створити функціональну яйцеклітину, а не клон. Яйцеклітини містять половину хромосом, як у всіх інших не статевих клітин в організмі. Під час запліднення 23 хромосоми яйцеклітини об’єднуються з 23 хромосомами сперматозоїда. В результаті цього загальна кількість хромосом сягає 46.

    Щоб змусити створені яйцеклітини позбавитись половини хромосом, дослідники застосували електричні імпульси та препарат росковітін, який впливає на ферменти, що регулюють клітинний цикл — процес ділення. За результатами експерименту було отримано 82 яйцеклітини, які запліднили спермою внаслідок екстракорпорального запліднення .

    Однак подібний етап запліднення поки не є абсолютно безпечним. Лише близько 9% доходять до стадії бластоцисти. На цьому етапі яйцеклітина ділиться, утворюючи порожню сферу з клітин, яку можна ввести у матку за допомогою ЕКЗ.

    Більшість запліднених яйцеклітин не дійшли до стадії бластоцисти і ділились стільки разів, скільки було необхідно, щоб утворити від чотирьох до 8 клітин. На думку авторів дослідження, повільний розвиток бластоцисти, ймовірно, обумовлений хромосомними аномаліями, які зупиняли подальше ділення запліднених яйцеклітин, а також тим, що перенесені з клітин шкіри гени не були успішно перепрограмовані для підтримки ембріонального розвитку. Простіше кажучи, гени продовжували діяти наче все ще перебували у клітинах шкіри, а не у клітинах, які формуються на ранніх стадіях розвитку.

    Жодна з яйцеклітин, які досягли стадії бластоцисти, не піддалась подальшому розвитку. Оскільки вони також містили хромосомні аномалії, малоймовірно, що вони були б придатні для використання у ЕКЗ. Серед зазначених аномалій була як завелика, так і замала кількість хромосом, хоча у середньому їх було 46. Деякі яйцеклітини містили кілька копій однієї хромосоми, а у деяких — взагалі були відсутні певні хромосоми.

    Поки що фахівці визнали технологію занадто неефективною та пов’язаною із високими ризиками для негайного застосування у клінічній практиці. Самі автори дослідження підкреслюють, що на даному етапі результати виступають лише доказом самої концепції. Необхідні подальші дослідження для підтвердження ефективності та безпечності.

    Дослідники планують зосередитись на тому, як найкраще забезпечити ділення та подальше подвоєння хромосом у яйцеклітині. Науковці прагнуть якомога точніше відтворити процеси, які протікають під час реальної вагітності , щоб необхідні хромосоми спочатку відпадали під час ділення, а після правильно з’єднувались з новими хромосомами під час запліднення.

    Результати дослідження опубліковані у журналі Nature

    Джерело: LiveScience

    https://itc.ua/ua/novini/spynogryzy-vcheni-stvoryly-embriony-z-klityn-lyudskoyi-shkiry/

  • Чумацький Шлях сколихнула велетенська хвиля невідомого походження, — заява ESA

    Чумацький Шлях сколихнула велетенська хвиля невідомого походження, — заява ESA

    Дані космічної обсерваторії Gaia Європейського космічного агентства (ESA) засвідчили, що галактикою Чумацький Шлях суне велетенська хвиля невідомого походження , зміщуючи мільярди зірок.

    Галактична хвиля була помічена у картографічних даних Gaia. Телескоп із високою точністю відстежував положення та схеми руху мільйонів зірок до виведення з експлуатації на початку цього року.

    Подібно брижам у ставку, ця хвиля впливає на зірки, розташовані на відстані 30-65 тис. світлових років від центру галактики. Це значна частина Чумацького Шляху, діаметр якого складає близько 100 тис. світлових років.

    Астрономи не знають, що стало причиною цієї хвилі. У ESA заявляють, що однією з причин могло бути зіткнення з меншою карликовою галактикою . Однак для точної відповіді необхідні додаткові дослідження.

    Gaia складала карти швидкості та траєкторій руху зірок протягом майже 12 років. У 2020 році телескоп зафіксував дивні коливання Чумацького шляху . Загадкову хвилю дослідили внаслідок відстеження руху та положення молодих гігантських зірок, а також групи цефеїд — зірок з передбачуваною, але змінною яскравістю. 

    “Оскільки молоді гігантські зірки та цефеїди рухаються разом із хвилею, вчені вважають, що газ у диску також може брати участь у цій великомасштабному русі. Можливо, молоді зірки зберігають пам’ять про хвильову інформацію, отриману від газу, з якого вони народилися”, — зазначається у повідомленні ESA. 

    Астрономи Європейського космічного агентства порівняли цю хвилю з тією, що створюють спортивні вболівальники на стадіоні. Схожий тип хвильового руху видний під час спостережень за нашою галактикою у горизонтальній площині.

    Нещодавно виявлена ​​хвиля також може бути пов’язана з набагато меншою хвилею у Чумацькому Шляху, вже відомою вченим як хвиля Редкліффа. Її видно приблизно в 500 світлових роках від Сонця і вона простягається на 9 тис. світлових років у просторі.

    “Однак хвиля Редкліффа набагато менша, розташована в іншій частині галактичного диска порівняно з хвилею, яка вивчається в нашій роботі. Ці дві хвилі можуть бути пов’язані, а можуть і не бути. Саме тому ми б хотіли провести додаткові дослідження”, — зазначає провідна авторка дослідження з Національного інституту астрофізики в Італії Елоїза Поджо. 

    Результати дослідження опубліковані у журналі Astronomy & Astrophysics

    Джерело: LiveScience  

    https://itc.ua/ua/novini/chumatskyj-shlyah-skolyhnula-veletenska-hvylya-nevidomogo-pohodzhennya-zayava-esa/

  • Засновник iRobot не підходить ближче, ніж на 3 метри до сучасних "ходячих" роботів

    Засновник iRobot не підходить ближче, ніж на 3 метри до сучасних "ходячих" роботів

    Коли піонер у галузі робототехніки, який десятиліттями створював “розумні машини”, радить триматися від роботів подалі, це наштовхує на тривожні роздуми.

    Родні Брукс, почесний професор MIT і співзасновник компанії iRobot, опублікував нове технічне есе, в якому стверджує, що не підходить до роботів-гуманоїдів ближче, ніж на 3 метри, і радить всім людям дотримуватися його прикладу.

    “Моя порада людям — не наближатися ближче, ніж на 3 метри до повнорозмірного ходячого робота”, — пише Родні Брукс в есе під назвою “Чому сучасні гуманоїди не навчаться спритності”, опублікованому в його блозі минулого тижня. “Доки хтось не вигадає кращу версію, з якою набагато безпечніше перебувати поруч і контактувати, ми не побачимо, як роботів-гуманоїдів сертифікують для ходьби в зонах із людьми”.

    Дорога ілюзія

    На думку Брукса, компанії, що вкладають мільярди у створення людиноподібних машин, женуться за “дорогою ілюзією”. Він стверджує, що сучасні двоногі роботи небезпечні для людей вже самим фактом пересування: адже для утримання рівноваги, ті накопичують багато кінетичної енергії й, якщо такий робот впаде і при цьому зачепить людину кінцівкою, це може призвести до серйозних травм.

    Творець iRobot також ставить під сумнів поширене уявлення про те, що роботи-гуманоїди незабаром замінять людей, навчившись їхньої спритності по відео. Брукс не вважає, що цього “не буде ніколи”, але реальне впровадження значно далі, ніж думає більшість людей.

    На тлі швидкого розвитку штучного інтелекту зріс і загальний ажіотаж навколо роботів. До прикладу гендиректор Tesla Ілон Маск досить впевнено заявив, що їхні роботи Optimus зможуть генерувати $30 трлн доходу у майбутньому, а бос Figure Бретт Адкок передбачає, що гуманоїди переймуть “мільйони завдань” від людської робочої сили .

    Закони фізики у грі

    ШІ може дати певний приріст у програмному забезпеченні, але апаратне набагато складніше і не працює у віртуальності, а послуговується “невблаганними” законами фізики. Брукс, який працює з робототехнікою з 1970-х років, стверджує, що компаніям-розробникам бракує ключового інгредієнта — відчуття дотику.

    Аргументація науковця пов’язана з тим, як Tesla та Figure, навчають своїх роботів: обидві використовують лише візуальний підхід, коли працівники носять камери для запису таких завдань, як складання сорочок або підіймання предметів; потім дані передаються моделям штучного інтелекту, які можуть імітувати рух у нових контекстах.

    Компанія Маска нещодавно відмовилася від костюмів захоплення руху для збору даних на користь відеометоду, з яким працівники носять шоломи та рюкзаки, оснащені п’ятьма камерами; нова ініціатива Figure “Project Go-Big” також спирається на передачу знань безпосередньо з того, що вони називають “повсякденним людським відео”.

    “Ці підходи ігнорують десятиліття досліджень, які показують, що людська спритність залежить від надзвичайно складної системи сенсорного сприйняття”, — пише Брукс, посилаючись на роботу лабораторії Роланда Йоханссона з Університету Умео.

    Вищезгадане дослідження показало: коли кінчики пальців людини знеболені, то завдання підняти та підпалити сірник займає “незграбні” 30 секунд, замість 7 у звичних умовах. Людська рука містить близько 17 000 механорецепторів (причому по 1000 лише на кожному з кінчиків пальця), тому їхня нерухомість ускладнює чи навіть унеможливлює низку повсякденних дій.

    Інше сучасне дослідження лабораторії Девіда Гінті з Гарварду виявило 15 різних типів нейронів, що відповідають за відчуття дотику: від легкого натискання до вібрацій та розтягування шкіри. Це величезний масив сенсорної інформації, яку сучасні роботизовані системи ще не можуть ані відтворити, ані симулювати.

    Мета — встояти на ногах

    Окрім проблеми зі спритністю, є більш нагальне питання безпеки. Сучасні гуманоїдні роботи використовують потужні електродвигуни та давній алгоритм “zero moment point” для підтримки рівноваги. Підхід працює досить добре для того, щоб утримати робота в вертикальному положенні багато часу, але створює те, що Брукс називає “фундаментальною несумісністю” для перебування поруч з людьми.

    Особливий ризик становлять повнорозмірні моделі. Зі слів науковця, коли ви збільшуєте робота вдвічі — його маса збільшується у 8 разів, настільки ж і кінетична енергія, а також рівень ушкоджень для людей. Брукс згадує власний приклад, коли кілька років тому “перебував занадто близько” до робота Agility Robotics Digit, коли той упав. Відтоді він не наважувався наблизитись до роботів. Власне і реклама рідко коли показує рухомих роботів поряд із людьми, хіба що вони розділені меблями.

    На відео: один з футбольних івентів на Олімпіаді для роботів в Китаї


    Ця проблема виходить далеко за межі звичайних падінь. Аби роботи виконували свою обіцяну роль на виробництві, їм необхідна сертифікація для роботи в зонах, спільних із людьми. Сучасні механізми роблять таку сертифікацію практично неможливою, якщо поглянути на стандарти безпеки більшості країн світу.

    Хоча Брукс прогнозує, що цю проблему можна виправити років за 15, але з очевидним обмеженням: майбутні “гуманоїди” матимуть колеса замість ніг, більшу кількість рук і спеціалізовані датчики, які не матимуть нічого спільного з людськими очима (деякі камери будуть в руках).

    “Визначення “гуманоїд” зміниться так само як “летючі авто” перетворились на “електричні гелікоптери”, а “авто без водія” на “авто з дистанційним керуванням від людини”.

    За матеріалами блогу Родні Брукса та статті Бенджа Едвардса на ArsTechnica

    https://itc.ua/ua/novini/zasnovnyk-irobot-ne-pidhodyt-blyzhche-nizh-na-3-metry-do-suchasnyh-hodyachyh-robotiv/