Метка: Холодна війна

Упродовж 15 років з моменту Карибської кризи та до 1977 код запуску американських балістичних ракет з ядерними боєголовками “Minuteman” залишався дуже простим, складаючись з 8 нулів.

Ця інформація залишалась суворо засекреченою, аж поки ексофіцер ВПС США з запусків та експерт з ядерної політики Брюс Блер не розкрив його наприкінці нульових. Цікаво, ще це не було технічним прорахунком, а представляло свідоме рішення.

У 1962 році президент Джон Кеннеді, занепокоєний ймовірністю випадкових або несанкціонованих пусків ядерних ракет, підписав Меморандум щодо дій з національної безпеки №160. Директива передбачала встановлення пристроїв безпеки, відомих як системи дозвільної дії (PAL) на всі типи ядерної зброї. 

Дозвіл на пуск ракети міг бути отриманий тільки після надання секретного коду від вищого командування. Військові на місцях не знали цих кодів. Однак керівництво SAC — відомство, яке контролювало стратегічні бомбардувальники та ядерну зброю,  із глибокою підозрою ставилось до Кеннеді. 

У SAC більше боялись не випадкових пусків, а невдалої відповіді на ворожий ракетний удар. У відомстві непокоїлись, що удар у відповідь може зайняти надто багато часу, а у разі проблем зі зв’язком, взагалі може стати неможливим. Через це там вирішили, що код має складатись з 8 нулів.

Фактично будь-хто із доступом до панелі керування і дозволом на пуск міг лише повернути перемикач, знаючи код. Жодного зовнішнього коду від вищого керівництва для підтвердження наказу на запуск вже не потрібно було. 

Тоді у SAC переконували у надійності системи безпеки ракетних пусків. Однак нові дані свідчать, що так було далеко не завжди. “Правило двох людей” — протокол, який вимагає присутності двох кваліфікованих операторів та узгодження будь-яких критично важливих дій. Воно було ключовим, однак часто порушувалось.

Дослідження Брюса Блера та свідчення інших офіцерів докладно описують ситуації, коли під час тривалих монотонних змін правила безпеки часто порушувались. Нерідко один з членів команди міг спати, тоді як другий мав безперешкодний доступ до керування пуском.

Починаючи з 1977 року SAC запровадило важливу зміну, відому як Rivet Save. Були встановлені нові панелі керування пуском. Вони вимагали від військових на місцях введення коду розблокування, який надходив екстреним повідомленням від вищого керівництва. 

Замість постійного коду з 8 нулів почали використовувати динамічний — зазвичай комбінацію типу P7P7P7P7P7P7P7, що передавалась тільки за наявності наказу на пуск. Без цього коду навіть коректно виконана послідовність повороту ключа не призвела б до запуску ракет.

По-перше, SAC прагнула скоротити чисельність команди запуску для зниження витрат, що вимагало частішої ротації персоналу. Щоб знизити втому і ризик людської помилки, SAC дозволила військовим спати під час змін, що потребувало технічного рішення для забезпечення безпеки, поки хоча б один член екіпажу не спав. 

Код запуску, можливо, більше не складатиметься з одних нулів, але хто знає, яка частина нашої глобальної стабільності все ще може залежати від дуже тонких рівнів безпеки. Викриття Брюса Блера слугують нагадуванням про те, що протягом більшої частини холодної війни доля глобальної безпеки залежала від дуже тонких ниток, наче від коду, який до смішного було легко розгадати.

Джерело: ZME Science