Фільм “Людина, що біжить” заробив всього $28,2 млн у всьому світі за дебютний вікенд. Бюджет виробництва склав $110 млн, маркетингові витрати не розголошуються.
“Людина, що біжить” — це вже друга екранізація роману Стівена Кінга після фільму 1987 року з Арнольдом Шварценеггером. Режисура перейшла в руки Едгара Райта, а головну роль взяв на себе Глен Пауелл. Сюжет обертається навколо відчайдушного чоловіка Бена Річардса, який заради своєї хворої дитини долучається до смертельного реаліті-шоу. Гравці повинні протягом 30 днів переховуватися від мисливців, щоб отримати 1 млрд “нових доларів”. Але програш у змаганнях принесе смерть.
Deadline у звіті з аналізом невдачі “Людини, що біжить” посилається на зміну адміністрації в Paramount — студії, що керувала рімейком. Найбільші проблеми приніс відділ маркетингу, який довгий час чекав на прихід нового керівника. Зрештою Джош Голдштайн прибув лише за місяць до випуску фільму, а сама команда жодних ініціатив не проявляла, з острахом чекаючи потенційних скорочень. Голдштайн є вихідцем із Warner Bros., який раніше керував успішними рекламними проєктами для “Дюна 2” та “Бетмен”. Він зрештою випустив фінальний раунд трейлерів “Людини, що біжить”, які начебто й здавались непоганими, але суперечили задуму першого анонсу.
Слід зазначити, що фільм отримав непогані рецензії: критики відзначали дотепну сатиру, екшен та технічну реалізацію поряд з непоганим втіленням головного героя, хоча й нарікали на проблемний фінал.
“З мінусів — намагання Едгара Райта всидіти на кількох стільцях. І духу першоджерела відповідати, і свій фірмовий стиль задіяти, і попсовим фіналом всім догодити; відповідно, фінал тут найслабша ланка”, — писав автор ITC Денис Федорук у своїй рецензії, хоча зрештою відзначив, що “Людину, що біжить” таки можна додати до переліку вдалих екранізацій Стівена Кінга.
Для фільму розглядали кілька варіантів дати запуску — початково 21 листопада, потім 7 листопада (день релізу нового “Хижака”) і зрештою 14 листопада. Неофіційно остання вважається “датою Джеймса Бонда” і майже ідеальним моментом для запуску в IMAX, хоча зрештою навіть вона не позбавила фільму касових проблем.
“Це ще один приклад того, як перезавантаження науково-фантастичного IP-проекту 1980-х років не змогло вписатися в історію. Згадайте недавній “Трон: Арес” (бюджет $220 млн, каса $141 млн) та “Той, хто біжить по лезу 2049” 2017 року ($278 млн каси за бюджету $150-185 млн). Все це кидає тінь на будь-яке відродження культових sci-fi проєктів, навіть за участі зірок та талановитих режисерів. За винятком хіба що “Дюни” Дені Вільньова”… Інше питання полягає в тому, навіщо переробляти “Людину, що біжить”, якщо фільм не був хітом з самого початку?”, — підсумовує Deadline.
З 13 листопада в кіно розпочалися покази антиутопічного бойовика “Людина, що біжить” — другої екранізації однойменного роману Стівена Кінга, на час виходу книжки ще Річарда Бахмана, після культового фільму 1987 року з Арнольдом Шварценеггером. В огляді нижче розповімо, як до новітнього прочитання кінгівської класики поставився Залізний Арні, сам Кінг, а також, якщо після таких авторитетних думок вам буде ще цікаво, висловимо кілька власних міркувань щодо того, чи варто звертати увагу на новинку.
Плюси:
достатня кількість захопливого екшену; дуже пристойне з технічного боку кіно; з Ґлена Пауелла вийшов доладний герой;
Мінуси:
намагання Едгара Райта вседіти на кількох стільцях — і духу першоджерела відповідати, і свій фірмовий стиль задіяти, і попсовим фіналом всім догодити; відповідно, фінал тут найслабша ланка;
7.5/10
Оцінка ITC.ua
“Людина, що біжить”/ The Running Man
Жанр антиутопічний бойовик Режисер Едгар Райт У ролях Ґлен Пауелл, Джош Бролін, Кеті О’Браян, Деніел Езра, Лі Пейс, Карл Ґлусман, Джеймі Ловсон, Майкл Сера, Емілія Джонс, Вільям Мейсі, Колман Домінго Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb, офіційний сайт
США, недалеке майбутнє. Звісно, похмуре, безвихідне і злиденне. Але не для всіх. Поки такі хлопці, як Бен Річардс гарують на заводі за копійки, щоб у підсумку звідти з тріском вилетіти, такі хлопці, як Ден Кілліан розкошують та влаштовують пишні і криваві реаліті-шоу на потіху публіці. І коли в Річардса немає іншого вибору, окрім як податися на участь в одному з таких, щоб заробити на ліки для хворої доньки, Кілліан вбачає у цьому запальному і непоступливому персонажі можливість підняти рейтинги до небес.
Таким чином відчайдух опиняється на імпровізованій арені “Людини, що біжить” — жорстокому реаліті, де троє “щасливчиків” мусять протриматися протягом 30 днів, поки на них полює не тільки загін крутих мисливців, а й випадкові перехожі, охочі до винагороди. Якщо гравцю вдасться не сконати, він отримає приз у розмірі мільйона нових доларів, у яких є дещо спільне з наклейками з жуйок, що колекціонували дітлахи 90-х. Отже, час для шоу, крихітко.
Цього року Стівен Кінг явно в тренді. Екранізації його творів рясніють, як гриби після доброго дощу — у зв’язку з цим ми навіть не полінувалися скласти ТОП 10 кіноадаптацій “короля жахів”. Причому “Людина, що біжить” став вже другою кінгівською антиутопією цієї осені на великих екранах — ще свіжа в пам’яті “Довга хода”, яка прокатувалася в кінотеатрах буквально у вересні.
Щодо сприйняття самого Кінга, котрий, як відомо, усіма фібрами письменницької душі зненавидів версію зі Шварценеггером, то стрічку Едгара Райта він схарактеризував “фантастичною” та “Міцним горішком” нашого часу”.
А на реакцію Залізного Арні можна подивитися в цьому короткому ролику від прокатника:
За другу спробу перенести невтішні пригоди Бена Річардса на екран відповідальний британець Едгар Райт. Це той, хто подарував світу такі нетлінки, як “Зомбі на ім’я Шон” (2004), “Скотт Пілігрим проти всіх” (2010) та “На драйві” (2017). Варто визнати, що його версія значно ближча до тексту першоджерела, ніж те, що майже 40 років тому запропонував глядачам Пол Майкл Глейзер.
Райту вдалося добре передати занепадницьку атмосферу дистопічних США, підкріплену потужною пропагандистською машиною зі створення контенту. Американське суспільство розділене на багатих і бідних, але поза соціальною прірвою однаково ведеться на філігранно виконані дипфейки і маніпулятивну брехню. І поки воно вкладає свою енергію в телевізійні розваги, кровожерливим корпораціям нічого не загрожуватиме. А диктатура процвітатиме.
Біганина Бена Річардса наочно покаже, що ще лишилися ті небайдужі, хто готовий дати відсіч Системі. І що він може стати тим гнітом, котрий спричинить пожежу революції.
Автори прогнозовано намагаються наситити дійство актуальною сатирою щодо бездумної потреби у споживанні розважального контенту з домішками інфосміття з одного боку, і намаганні цим контентом забезпечити, першочергово заради контролю, з іншого. Райт ніби хоче всидіти на двох, а то й на трьох стільцях, балансуючи на межі песимізму оригіналу, свого хуліганського стилю та необхідності догодити роботодавцю. А ним є, на хвилинку, потужний мейджор, який не цурається виділяти Тому Крузу сотні мільйонів доларів, щоб той міг похизуватися у кадрі своїми фірмовими спринтами або вмінням тамувати подих на 6 хвилин.
Можливо, саме через це суть фільму не надто складніша, ніж рублені фрази Залізного Арні в кіношному оригіналі. І зводиться вона здебільшого до м’ясистого, справді захопливого і часом винахідливого екшену. З цим складником у творіння Райта повний порядок.
Так, тут ми не побачимо добродіїв з суто супергеройськими сценічними псевдонімами на кшталт Кульова Блискавка чи Капітан Свобода, персонажа Subzero або власну версію Шкіряного обличчя. І взагалі, місцеві мисливці абсолютно безликі на відміну від колоритних персонажів попередника. Але рятівною силою тяжіння цієї історії виявляється Ґлен Пауелл. В чомусь Кінг та й був правий: пауеллівський Річардс — дійсно важка мішень, міцності якій позаздрив би і Ван Дамм. Але це не машина. Це вразливий чоловік. Знесилений, поранений, голодний. Той, хто біжить по лезу. Хто ближчий до книжкового Річардса. І кому нам легше співпереживати.
Якщо у цьому фільмі і є приводи для відчутних розчарувань, то найбільший з них — надто різка і контрастна, немов холодний душ, кінцівка. Бог із ним, що вона максимально далека від того, що пропонував Кінг — ретельної точності від Райта ніхто не вимагав. Але вона катастрофічно вибивається з загального оповідання і здається нелогічною.
Коли Стівен Кінг розписував 2025 рік з позиції майбутнього, його таксофони та відеокасети у реальному 2025-му здаються безнадійними анахронізмами. Як писав Пітер Бредшоу в The Guardian: “В світі, де існує ШІ, здатний зобразити будь-що, просто немає потреби відправляти на шоу реальну людину”. Хоча от Шварценеггер на доларах — гарна витівка.
Та як би не змінювався наш світ в технологічному плані, і кого б ми не друкували на красивих банкнотах, а низькі прояви людської природи воістину незмінні. Втім, попри важливість думки, вона все одно губиться, адже спостерігати під смачний попкорн за страждальницькими поневіряннями Бена Річардса чомусь куди цікавіше.
Висновок:
“Людину, що біжить” можна віднести нехай не до топових, але до вдалих екранізацій Стівена Кінга так точно.
Paramount показала фінальний трейлер “Людини, що біжить”, який розкриває наскільки герої готові зануритися в насильство задля досягнення своїх цілей.
Перший трейлер показали ще в липні, а фінальний — за кілька днів до прем’єри. Ролик, що триває менше однієї хвилини, наповнений автомобільними перегонами, перестрілками та бійками. На відміну від версії 1987 року зі Шварценеггером, цей фільм матиме альтернативний фінал. І разом з тим намагається зберегти похмурий дух оригіналу, щоб не перетворитися на черговий бойовик із шаблонним сюжетом.
У центрі історії — простий робітник Бен Річардс (Ґлен Пауелл), який погоджується на участь у смертельному телешоу, аби врятувати свою доньку. Його відчай стає головною фішкою шоу: продюсер (Джош Бролін) перетворює це на криваве реаліті. Кожен його крок тепер під прицілом камер. У фінальному трейлері ведучий урочисто заявляє: переможець отримає $1 млрд. Але вже за секунду інший персонаж холодно додає: “Насправді, це не правда”.
Новий трейлер також показує, що купа сцен насильства заслуговує на “дорослий” рейтинг R, ніж більш “дитячий” PG-13.
“На щастя, цього разу обійшлося без цензури PG-13, як у “Згадати все” 2012 року”, — пишуть у відгуках в YouTube.
В одній сцен чоловіка вбивають пострілом стріли у голову, в іншій підривають цілу будівлю, а в третій охоронцю розбивають дзеркалом голову. А глядачі — в захваті. Вони не просто дивляться, вони святкують кожен удар і кожну смерть.
Окрім Пауелла та Броліна, у фільмі знялися Лі Пейс (головний Мисливець Еван Маккоун), Джеймі Лоусон, Колман Домінго, Майкл Сера, Вільям Г. Мейсі, Емілія Джонс та інші. Судячи з трейлера, другорядні персонажі не просто фон, а частина загальної історії про суспільство, що втратило морально-етичні норми.
“Едгар Райт і Ґлен Пауелл? Це гарантований успіх. Енергія в цьому трейлері просто неймовірна!” — додають глядачі.
Фільм виходить у кінотеатрах 14 листопада 2025 року. Чи стане це новим проривом режисера після провалу “Минулої ночі в Сохо” покаже перший вікенд. Поки що відгуки перших глядачів на боці Едгара Райта.
У трьох країнах відбулися перші покази “Людини, що біжить”, і відгуки критиків виявилися позитивними.
Режисер Едгар Райт повернувся з одним з найамбітніших проєктів у своїй кар’єрі після суперечливого “Минулої ночі в Сохо”. Його попередня стрічка зібрала лише $23 млн при бюджеті $43 млн. А от “Людина, що біжить” з Гленом Пауеллом в головній ролі коштувала студії Paramount близько $110 мільйонів.
Режисер мав довести, що він здатен створити гарну картину. Перші покази зіграли йому на руку: більшість критиків з Лондона, Парижа та Лос-Анджелеса відгукувалися позитивно. Глядачі хвалили “дотепну сатиру” та “захопливі сцени”, які поєднують фірмовий монтаж Райта з енергійною хореографією бойових епізодів. Загалом відгуки такі:
Критик @DrewTailored: “Людина, що біжить” — це кайф. Едгар Райт знайшов золоту середину між абсурдом версії зі Шварценеггером і похмурістю роману Кінга. Можливо, це його найпрямолінійніший бойовик, але драйв там справжній. Глен Пауелл знову доводить, що він — учень Тома Круза”.
Глядач @JimmytotheO: “Глен Пауелл вкотре показує, на що здатен як актор. Едгар Райт підійшов до бойовика трохи інакше — зовсім не так, як у версії зі Шварценеггером. Фільм спрацьовує, хоча трохи затягнутий і з надлишком персонажів. Але глядачам сподобався — принаймні на тому показі, де був я”.
Користувач @PNemiroff: “Це просто рік екранізацій Стівена Кінга! Мені подобається фільм 1987 року, але я дуже чекав на більш точну адаптацію книги. Едгар Райт і команда не лише впорались із цим, а й зробили стрічку впізнавано “райтівською”. Він чітко тримає стиль і тон. Тож фільм водночас і драйвовий, і достатньо емоційний, щоб залишитися з тобою після титрів”.
Журналіст Inverse: “Людина, що біжить” — вогонь. Едгар Райт видає круті сцени, поєднуючи сатиру, тонкий соціальний підтекст і справжній екшн. А головне — все тримається на сильній, емоційній грі Глена Пауелла, який грає звичайного хлопця, загнаного в кут. Біжи дивитися, не шкодуватимеш”.
Зазначимо, що сам фільм є адаптацією роману Річарда Бахмана (псевдонім Стівена Кінга) “The Running Man” з альтернативним фіналом. У центрі сюжету перебуває звичайний чоловік робітничого класу, який бере участь у телевізійних змаганнях на виживання. Все заради того, щоб виграти $1 млрд і врятувати хвору дитину.
Для Райта цей реліз стане вирішальним моментом. Його попередній фільм “Минулої ночі в Сохо” отримав змішані відгуки. Критики казали, що його перша половина сильна, але друга слабша друга. Попри це, Paramount довірила режисеру один зі своїх найдорожчих проєктів року.
Прем’єра запланована на 14 листопада, тобто на тиждень пізніше, ніж очікувалося спочатку. Дату релізу змістили, щоб не “конфліктувати” з новим “Хижаком: Дикі землі”, який встановив рекорд франшизи.
