Метка: Наука та космос

  • Фіналісти конкурсу кумедних фото природи 2025 — коли переможець неважливий

    Фіналісти конкурсу кумедних фото природи 2025 — коли переможець неважливий

    Оголошено фіналістів щорічного конкурсу Nikon Comedy Wildlife Awards — фотографів, яким вдалось зазнімкувати кумедні моменти з життя диких тварин.

    Цьогоріч на участь у конкурсі подали заявки 10 тис. фотографів зі 108 країн. З моменту започаткування у 2015 році конкурс зібрав мільйони доларів для 220 природоохоронних організацій з 80 країн. Цього року кошти будуть перераховані до Фонду природи Вітлі (WFN) — британської благодійної організації, що підтримує лідерів природоохоронних організацій у країнах глобального Півдня. 

    Автор фото під назвою “Вперед на танці” Паула Рустемайєр сфотографувала трьох лисенят на прогулянці під пильним оком їхньої матері у заповіднику в Нідерландах. Незграбність одного з малюків та реакція інших роблять фото напрочуд кумедним. 

    “Фотографія зроблена в заповіднику. Я невеликий шанувальник камуфляжу. Хоча я іноді ним користуюся, найкращий спосіб фотографувати лисиць, особливо молодих, — це просто бути присутнім. Якщо приділити цьому час, я помітила, що лисиці зазвичай виявляють цікавість, або сприймають вас як щось природне, а не небезпечне. У будь-якому випадку рано чи пізно вони підходять близько. Декілька лисиць вже гризли моє взуття таким чином, а також ловили мишей всього за пару метрів від мене. Таку саму тактику я використала і з цими лисицями. Я могла стежити за ними та документувати їх протягом кількох місяців, доки вони росли. Їхнє лігво розташовувалося в піщаній долині. Іноді вдень я знаходила там одного або двох сплячих лисиць, але на світанку вони збиралися в цьому місці, ставали дуже активними та часто багато грали разом, як на фотографії”, — розповідає Паула Рустемайєр. 

    Ще одно незвичайне фото під назвою “Щуролов пінгвінів” зробив американський фотограф Ральф Робінсон на мисі Волонтир-Пойнт на Фолклендських островах. Щорічно тут створюють гнізда близько 2 тис. пар королівських пінгвінів, що складає більшу частину від популяції цього виду в регіоні. 

    “Більшу частину дня я провів, лежачи на животі, часто на піску, спостерігаючи за королівськими пінгвінами. Яке видовище! Неподалік пастух пас своє стадо овець, і на мить мені здалося, що ці королівські пінгвіни очолюють стадо”, — зазначає Ральф Робінсон. 

    Австралійський фотограф Ендрю Мортімер сфотографував двох жаб, одна підсаджує іншу, допомагаючи їй вилізти з труби на покинутій шахті у сільській місцевості у Західній Австралії. 

    Британський фотограф Елісон Так зробила незвичайне фото птаха сули з травою у дзьобі на території Йоркширу. Фото отримало назву “Де тепер моє гніздо?”. 

    З 10 грудня по 1 березня також можна буде проголосувати за переможця глядацьких симпатій. Переможця мають оголосити 12 березня 2026 року.

    Джерела: Nikon Comedy Wildlife Awards ; New Atlas

    https://itc.ua/ua/novini/finalisty-konkursu-kumednyh-foto-pryrody-2025-koly-peremozhets-nevazhlyvyj/

  • Людям слід повчитися: шимпанзе здатні відкидати власні погляди, якщо є переконливі заперечення

    Людям слід повчитися: шимпанзе здатні відкидати власні погляди, якщо є переконливі заперечення

    Дослідження американських науковців з Каліфорнійського університету у Берклі продемонстрували, що шимпанзе здатні змінювати власні переконання за наявності потужних аргументів.

    У дослідженні тваринам пропонувалось знайти ласощі, сховані в одній з двох коробок. При цьому шимпанзе оцінювали кілька варіантів аргументів на користь того чи іншого вибору. Вони змінювали власний вибір за появи нових суперечливих доказів. Отримані результати свідчать, що шимпанзе використовують метасвідомість або міркування про свідомість для оцінки доказів і обґрунтованого ними планування.

    “Коли вони переглядають свої переконання, вони фактично відкрито представляють докази, що є у них, і зважують різні їхні типи”, — пояснює співавтор дослідження, фахівець із порівняльної психології Ян Енгельманн. 

    Люди також використовують порівняння різних аргументів під час оцінки інформації з різних джерел і розробки власних планів. Ми коригуємо стратегії, якщо наші плани йдуть не так, як очікувалось.

    Вченим давно відомо, що примати здатні оцінювати різні докази. У пошуках їжі шимпанзе звертають увагу на її ознаки, наприклад, наявність крихт чи чогось подібного. Вони будуть шукати далі, якщо наявних доказів буде недостатньо. Однак науковці не знали, чи здатні шимпанзе змінювати власні переконання під впливом нових аргументів.

    Дослідники під керівництвом Яна Енгельманна використали кілька поведінкових тестів, що включали нагороду у вигляді їжі, приховану в одній з двох коробок.  У перших двох тестах шимпанзе навчалися вибирати одну з коробок для отримання їжі та отримували два суперечливі докази щодо того, в якій коробці вона міститься. Шимпанзе надавали один доказ, вони обирали коробку, а потім давали інший доказ і знову дозволяли обрати.

    Переконливість аргументів була різною. В одній з умов “переконливих” доказів команда прорізала вікно збоку одного з ящиків, що дозволило шимпанзе побачити їжу всередині. Щоб надати “слабші” докази, дослідники струшували іншу коробку, демонструючи, що всередині щось є. Мавпи набагато частіше змінювали свою думку, коли дослідники надавали переконливі докази після їхнього початкового вибору, ніж коли вони надавали слабші аргументи.

    Дослідники провели третій експеримент, показавши шимпанзе три коробки. В одній коробці були вагомі докази того, що в ній є їжа, в другій — слабші, а стосовно третьої — взагалі не було ніяких підказок. Перш ніж шимпанзе могли зробити вибір, коробку із переконливими аргументами прибирали. Мавпи у такому випадку кожного разу обирали коробку зі слабшими доказами, ніж взагалі без них. Це показало, що шимпанзе під час прийняття рішень враховували як сильні, так і  слабкі докази, а не лише сильні, не аналізуючи інші доступні варіанти.

    У рамках завершальних експериментів дослідники перевірили дві додаткові метакогнітивні здібності приматів. У цьому випадку вони представляли не лише переконливі та слабші аргументи на користь двох коробок, а й ще один менш переконливий доказ. Це був або той самий слабкий доказ, що й раніше — дослідники струшували коробку, щоб показати, що всередині є щось, — або новий доказ: звук, з яким дослідник кидав у коробку другий шматочок їжі.

    Шимпанзе з більшою ймовірністю змінювали власне рішення та обирали цю коробку, коли отримували два різні аргументи, а не один й той самий двічі. Це доводить, що вони враховували, як різні докази об’єднувалися для посилення аргументу. 

    В останньому тесті дослідники знову додали додаткові докази, які мавпи мали розглянути після того, як зробили свій перший вибір. На цей раз нові докази спростовували перший аргумент; наприклад, шимпанзе показували камінчик всередині однієї з коробок, який міг видавати звук, який вони чули раніше. Мавпи постійно реагували на ці суперечливі докази, змінюючи своє рішення. 

    Енгельман і його команда тепер планують поширити свої експерименти на інших не людиноподібних приматів, щоб перевірити, чи зможуть вони пройти цей тест на раціональність.

    Джерело: LiveScience

    https://itc.ua/ua/novini/lyudyam-slid-povchytysya-shympanze-zdatni-vidkydaty-vlasni-poglyady-yakshho-ye-perekonlyvi-zaperechennya/

  • Вчені "вимкнули" алергію на котів ультрафіолетовим світлом

    Вчені "вимкнули" алергію на котів ультрафіолетовим світлом

    Американські дослідники з Університету Колорадо у Боулдері використали ультрафіолет для знешкодження алергенів у повітрі. 

    Науковці наповнили повітря у лабораторії крихітними частинками котячих алергенів — лупою, пиловими кліщами, пліснявою та пилком. Ці алергени у повітрі помістили у герметичну камеру для випробувань. Вони здатні викликати чхання, кашель та напади астми у багатьох людей, які через це не можуть контактувати з котами та іншими тваринами.

    Нове дослідження під керівництвом Тесс Ейдем та її колег продемонструвало, що певна довжина хвилі ультрафіолетового світла, яка вважається безпечною для людини, може швидко скоротити концентрацію поширених алергенів у повітрі. Ультрафіолет на цій довжині хвилі не знищує алергени, а змінює форму цих крихітних частинок й імунна система перестає їх розпізнавати. 

    “Ми виявили, що можемо використовувати пасивну, в цілому безпечну обробку ультрафіолетовим світлом для швидкої інактивації алергенів, що знаходяться в повітрі”, — пояснює старша наукова співробітниця кафедри цивільного, екологічного та архітектурного проєктування Тесс Ейдем. 

    Вона сподівається, що подібні методи колись полегшать життя людям-алергікам та тим, хто страждає від нападів астми. Наразі через ці захворювання страждають близько 100 млн громадян США, а економіка щорічно втрачає десятки млрд доларів.

    Імунну систему в людей з алергічними реакціями активує білок Fel d 1, що міститься у котячій слині, крихітних частинках шкіри. Алергію на собак викликає білок Can f 1. У випадку зі спорами плісняви та пилком рослин — ключову роль відіграють білки Asp f 1 та Phl p 5. Ці білки можуть зберігатись у повітрі протягом багатьох тижнів та навіть років, коли поряд вже давно немає джерела їхнього поширення. 

    Імунна система розпізнає специфічну тривимірну структуру білків, провокуючи алергічну реакцію після того, як антитіла зв’язуються з цими білками. Це зв’язування провокує чхання, набряки, та інші добре знайомі алергікам прояви.

    Дослідники використали особливий вид ультрафіолетового випромінення, що має назву UV222. На відміну від поширеного бактерицидного UV254, що використовується у лікарнях та лабораторіях, і надто агресивного для людини, UV222 має більш м’яку дію. Він не проникає глибоко у шкіру та в очі. Попередні дослідження продемонстрували, що він здатен знешкоджувати віруси, які передаються повітряно-крапельним шляхом без завдання шкоди людині . 

    У спеціальній камері об’ємом у 10 м куб. Тесс Ейдем та її колеги розпилили 7 найбільш поширених алергенів за допомогою небулайзера. Після цього вони опромінювали камеру ультрафіолетом з довжиною хвилі 222 нм та вимірювали зміну концентрації алергенів з часом за допомогою високочутливого імуноферментного аналізу. 

    “Якщо ваша імунна система реагує на лебедя, і ви розгортаєте білок так, що він більше не схожий на алерген, у вас не виникне алергічної реакції”, — зазначає Тесс Ейдем. 

    Буквально через 30 хвилин після впливу ультрафіолету UV222 рівень алергенів у повітрі скоротився приблизно на 20–25% залежно від типу. В одному з випадків рівень білка Fel d 1 знизився на 61% вже через 40 хвилин після опромінення. Зміни відбувались внаслідок того, що ультрафіолет згортав алергенні білки, спотворюючи їхню поверхню, щоб антитіла більше не зв’язувались з ними. 

    Сучасні стратегії протидії алергенам доволі складні та передбачають видалення об’єктів, здатних викликати алергічні реакції, зокрема, килимів, а також регулярне прання білизни, постільних приналежностей у гарячій воді, постійне прибирання пилу та бруду. Купання домашніх тварин та використання HEPA-фільтрів також можуть допомогти. Однак вони вимагають багато часу та складні в обслуговуванні.

    На думку Тесс Ейдем, ультрафіолет UV222 пропонує простіший підхід. Науковиця висловила сподівання, що колись з’являться портативні світильники, які можна буде використовувати як вдома, так і у школах, лікарнях та навіть підвалах. Люди зможуть включати їх за лічені хвилини і помітно знижувати рівень алергенів у повітрі, що вдихають.

    Дослідники також припускають потенційне застосування у промисловості. Наприклад, у теплицях, лабораторіях для тварин або на підприємствах з перероблення харчових продуктів, де алергени у повітрі становлять не лише дискомфорт, а й реальну небезпеку. 

    Результати дослідження опубліковані у журналі ACS ES&T Air

    Джерело: ZMEScience

    https://itc.ua/ua/novini/vcheni-vymknuly-alergiyu-na-kotiv-ultrafioletovym-svitlom/

  • Картини Джексона Поллока токсичні: вчені розгадали 77-річну таємницю синього пігмента

    Картини Джексона Поллока токсичні: вчені розгадали 77-річну таємницю синього пігмента

    Група американських науковців зі Стенфорду розкрила нарешті 77-річну загадку незвичайного насиченого бірюзового відтінку на одній з найвідоміших картин художника-абстракціоніста Джексона Поллока під назвою “Number 1A”. 

    Дослідники під керівництвом хіміка Олександра Хейєра встановили, що світло, яке поглинається та випромінюється синьою фарбою , відповідає світлу пігменту, який кілька десятиліть тому був заборонений через токсичність. Картина “Number 1A” являє класичний приклад анархічного, експресивного стилю Поллока. Це одна з перших робіт, де відійшовши від мольберта, він розкладав полотно на підлозі, щоб фарба капала зверху. Це створювало первісний, експресивний і водночас складний ефект, що безпосередньо відображає фізичну взаємодію Поллока з процесом живопису і водночас його бунт проти нього.

    У цей період Поллок руйнував всі усталені правила живопису, використовуючи у “Number 1A” разом з промисловими емалевими фарбами масляні. У деяких місцях художник використовував пензель, однак інші мазки наносив просто руками. Частину фарби він видавлював з тюбика, а іншу — лив просто з банки. Хаотична суміш матеріалів та методів, а також пожежа 1958 року в галереї MoMA, розташованої неподалік місця зберігання картини, поставили дослідників перед загадкою, що саме використовував художник для цього відтінку.

    “Хоча в ході попередньої роботи вдалося визначити червоні та жовті пігменти, що становлять частину його основної палітри, яскравий синій колір у картині залишився невизначеним”, — зазначає Олександр Хейєр та його колеги. 

    Обережне взяття зразків синьої фарби з картини дозволило відправити їх до лабораторії. Попередні спроби ідентифікувати пігмент за допомогою раманівської спектроскопії виявились безрезультатними. Кожна молекула має унікальну властивість з розсіяння світла, тому спрямовуючи лазер на зразки фарби, дослідники можуть визначити їхню структуру за характером коливань фотонів після відбиття від поверхні.

    Автори дослідження здогадувались, що синій колір на картині Поллока “Number 1A” це заборонений наразі сульфат манганату барію або марганцева синь. Цей синтетичний пігмент вперше створили у 1907 році, однак він став доступним для художників лише у 1930-х роках. 

    Попередні неінвазивні тести з метою з’ясувати, чи справді Поллок використовував сульфат манганату барію, проводилися з використанням високоенергетичного лазера з довжиною хвилі 532 нм, однак флуоресценція сполучної речовини у фарбі на олійній основі, що використовується для перетворення чистого пігменту на придатний для роботи художній матеріал, дала неоднозначні результати. 

    Однак у новому дослідженні вченим вдалося виявити відповідність, порівнявши зразки фарби з відомими спектрами Рамана для марганцевої синьої фарби, отриманими на довжині хвилі 785 нм. Автори дослідження з’ясували, що дві окремі смуги електронних переходів надають цьому пігменту унікальну властивість фільтрувати усі кольори окрім синього по обидва боки спектра. Саме проміжок між цими двома смугами відбиває настільки чисте світло назад до спостерігача. 

    “Сульфат манганату барію вирішує складне завдання: створює чисті відтінки з кольорів у центрі видимого спектра. Хоча у творчості Поллока були виявлені такі сині пігменти, як ультрамарин та фталоціаніновий синій, а також, меншою мірою, блакитний синій, кобальтовий синій та берлінська блакить, тепер ця палітра включає і марганцеву синь”, — підкреслюють автори дослідження. 

    Виробництво марганцевої сині було припинено у 1990-х роках через потенційну шкоду навколишньому середовищу та токсичність. Наразі відтворити подібний лазурно-синій тон , змішуючи сучасні фарби, вкрай складно.

    У 2009 році американський хімік та професор Університету штату Орегон Мас Субраманян вперше за останні 200 років відкрив новий синій пігмент, що отримав назву YInMn синій. Тепер художники використовують його на заміну марганцевій сині. 

    Результати дослідження опубліковані у журналі PNAS

    Джерело: Science Alert

    https://itc.ua/ua/novini/kartyny-dzheksona-polloka-toksychni-vcheni-rozgadaly-77-richnu-tayemnytsyu-synogo-pigmenta/

  • Де ховається свідомість: дослідження мозку знайшло неочікувану відповідь

    Де ховається свідомість: дослідження мозку знайшло неочікувану відповідь

    Результати нещодавнього дослідження фахівця в області нейробіології Пітера Копполи з Кембридзського університету ставлять під сумнів наукові погляди на людську свідомість . 

    У рамках дослідження Коппола провів огляд наукових матеріалів щодо людського мозку, зібраних за останні 100 років. Метою науковця була побудова ієрархічної структури людського мозку для визначення найбільш важливих для свідомості областей . 

    Дослідник аналізував численні роботи з нейробіології, включно із екстремальними хірургічними дослідженнями на кішках та мавпах та впливом електричних імпульсів та магнітної стимуляції на мозок. За словами Копполи, отримані результати являють сукупність доказів, що кидають виклик популярним теоріям про свідомість. 

    Свідомість зазвичай проявляється як безпосереднє усвідомлення почуттів, емоцій та переживань. Оскільки ми сприймаємо свідомість з погляду комфорту власного розуму, це так званий суб’єктивний феномен . Через це свідомість як концепцію вкрай важко вивчати, що призводить до надзвичайно хиткого розуміння цього феномена. 

    Коппола зазначає, що теорії про свідомість умовно можна розділити на 4 конкурентні школи. Кожна з них зазвичай сходиться на думці, що принаймні якась частина неокортексу — зовнішнього шару мозку, вкритого складками, необхідна для функціонування свідомості. 

    Дослідник вирішив перевірити це твердження. У власному дослідженні Коппола розділив людський мозок на 3 області: кору, підкірку та мозочок. Він хотів виявити зміни в одному чи в кількох з цих відділів та вивчити їхній вплив на свідомість. Нейробіолог знайшов докази того, що неокортекс не відіграє настільки важливої ролі у функціонуванні свідомості, як вважається. 

    “Люди, які народилися без мозочка або передньої частини кори головного мозку, можуть зберігати свідомість і жити цілком нормальним життям. Однак пошкодження мозочка в пізнішому віці може спровокувати галюцинації або повністю змінити емоції”, — підкреслює Пітер Коппола. 

    Деякі випадки, коли діти народжуються з відсутньою частиною неокортексу, не піддаються простому поясненню. За словами Копполи, згідно з медичними підручниками, такі люди мають постійно перебувати у вегетативному стані.

    Однак нещодавні дослідження вказують, що ці пацієнти насправді знаходяться у свідомості та демонструють багато типових для дітей з повністю сформованим неокортексом ознак поведінки. Аналогічні результати спостерігались у дорослих тварин. 

    Коппола підкреслює, що існує кілька можливих пояснень цього явища: або неокортекс, відносно нова частина нашої анатомії в ході еволюції, не потрібен для базової свідомості, або якщо людина народжується з неповноцінною корою, два інших регіони мозку вчаться компенсувати її.

    “Це означає, що нам, можливо, доведеться переглянути наші теорії свідомості. Своєю чергою це може вплинути на догляд за пацієнтами, а також на наше ставлення до прав тварин. Насправді свідомість може бути більш поширеною, ніж ми думали”, — зазначив дослідник. 

    Джерела: The Conversation ; Futurism

    https://itc.ua/ua/novini/de-hovayetsya-svidomist-doslidzhennya-mozku-znajshlo-neochikuvanu-vidpovid/

  • В одній глибокій галактиці: Чубакка з "Зоряних воєн" знайдений в океані

    В одній глибокій галактиці: Чубакка з "Зоряних воєн" знайдений в океані

    Науковці з Гавайського університету відкрили новий незвичайний волохатий корал, схожий на культового персонажа  Чубакку з саги “Зоряні війни”. 

    Власне, на честь Чубакки корал і отримав назву Iridogorgia chewbacca. Корал виявили за допомогою глибоководного апарату на вершині підводної гори, біля берегів гавайського острова Молокаї, на глибині 663 м.

    “Перша поява цього корала була незабутньою. Його довгі, гнучкі гілки та форма одразу нагадали мені Чубакку”, — розповідає біолог Ліс Вотлінг. 

    Як і всі інші корали , Iridogorgia chewbacca являє колонію окремих поліпів, що зростають разом і досягають висоти 51 см. Представники Iridogorgia — глибоководні мешканці, які мерехтять металевими відблисками, за що й отримали свою назву. Вони утворюють довгі структури, які спірально підіймаються від основи, прикріплюючись до морського дна. 

    Iridogorgia chewbacca вперше помітили у 2006 році, а виявили під час експедиції 2016 року в районі Маріанської западини. Аналіз генів та фізичних характеристик підтвердив, що це новий вид коралів . 

    “Я вважаю, що важливо описувати види з будь-якого маловивченого регіону, щоб отримати уявлення про рівень чинного біорізноманіття, а також використовувати ці види для розуміння біогеографічної історії регіону”, — переконує Ліс Вотлінг. 

    Вотлінг та його колеги з Китайської академії наук виявили дивовижне різноманіття видів Iridogorgia у тропічних водах західної частини Тихого океану . Зокрема, вони повідомили про виявлення виду Iridogorgia curva у рамках того самого дослідження, а також про 10 інших видів того ж роду, два з яких ніколи раніше не зустрічалися у цьому регіоні.

    “Протягом наступного століття морські глибини зазнають суттєвих змін. Глибинні води навколо Гаваїв мають вік від 500 до 1000 років (більша частина тече на північ з Антарктики) тому існує ймовірність, що вони не відразу прогріються. Але інші наслідки потепління океану можуть спричинити зміни на глибині. Вкрай важливо знати, хто там живе, скільки їм років і які їх репродуктивні можливості”, — пояснює Вотлінг. 

    Результати дослідження опубліковані у журналі Zootaxa

    Джерело: ScienceAlert

    https://itc.ua/ua/novini/v-odnij-glybokij-galaktytsi-chubakka-z-zoryanyh-voyen-znajdenyj-v-okeani/

  • NASA: Земля темнішає, додаткове потепління найбільш відчує північна півкуля

    NASA: Земля темнішає, додаткове потепління найбільш відчує північна півкуля

    Група дослідників з NASA виявила, що Земля відбиває дедалі менше сонячного світла , особливо у Північній півкулі.

    Зниження цього показника чітко прослідковується за останні 20 років за даними NASA. Група дослідників під керівництвом доктора Нормана Леба з Дослідницького центру Ленглі проаналізувала, скільки променевої енергії наша планета відбиває назад у космос. 

    Вчені проаналізували супутникові дані за останні 24 роки, включно із показниками сонячної радіації, альбедо та радіаційним балансом. Отримані результати свідчать, що з 2001 року Північна та Південна півкулі потемнішали та наразі відбивають менше сонячного світла.

    Поглинання радіації загалом збільшилось на 0,83 Вт/м² за десятиліття. Особливо це вплинуло на Північну півкулю, яка додатково поглинає 0,34 Вт/м². Хоча частина цього надлишку компенсується повітряними потоками та океанічними течіями, чисте зростання складає 0,21 Вт/м² за десятиліття.

    Попередні дослідження припускали, що повітряні потоки та океанічні течії значною мірою вирівнюють баланс між Північною та Південною півкулями, однак останні вимірювання демонструють, що він все більше порушується.

    Серед факторів, які впливають на погіршення відбиття сонячного світла:

    • Танення льоду — сніговий та крижаний покрив в Арктиці стрімко скорочується, а темні поверхні поглинають більше енергії.
    • Зменшення аерозольних частинок призвело до зменшення утворення хмар, що також вплинуло на показники відбиття сонячної радіації.
    • Лісові пожежі та виверження вулкана Хунга-Тонга спровокували викид додаткової кількості аерозолів, посиливши відбиття у короткостроковій перспективі, але не у довгостроковій.

    Зниження відбиття демонструє, що такі природні механізми стабілізації, як хмари та океанські течії вже не працюють повноцінно. Це означає, що Земля, особливо Північна півкуля, накопичує більше енергії у довгостроковій перспективі. Для таких регіонів як Європа та Північна Америка це може означати додаткове потепління .

    Дослідники підкреслюють важливість відображення цього у сучасних кліматичних моделях. Чи зможе глобальна система відновити рівновагу у довгостроковій перспективі чи порушення симетрії збережеться, поки що невідомо, але це є критично важливим питанням для майбутнього глобального клімату.

    Результати дослідження опубліковані у журналі PNAS

    Джерело: PCWorld

    https://itc.ua/ua/novini/nasa-zemlya-temnishaye-dodatkove-poteplinnya-najbilsh-vidchuye-pivnichna-pivkulya/

  • Пояс астероїдів Сонячної системи зменшується: дослідження пояснює "бомбардування" метеоритами 3,5

    Пояс астероїдів Сонячної системи зменшується: дослідження пояснює "бомбардування" метеоритами 3,5

    Астрономи з Республіканського університету в Уругваї з’ясували, що пояс астероїдів на орбіті між Марсом та Юпітером поступово зникає. 

    Цей пояс являє масштабне скупчення кам’янистих космічних тіл , які колись мали утворити планету, однак цього так і не сталось. Під час формування Сонячної системи 4,6 млрд років тому гравітація Юпітера завадила формуванню планети та зробила зіткнення астероїдів у цьому поясі ще більш руйнівними. Залишки на сьогодні містять лише 3% від маси Місяця, розкидані на мільйони кілометрів.

    Гравітаційні резонанси — космічні області, у яких орбітальні періоди астероїдів постійно взаємодіють з Юпітером, Сатурном та навіть Марсом, дестабілізують орбіти цих астероїдів та викидають їхні фрагменти або у внутрішню Сонячну систему, у бік Землі , або ближче до орбіти Юпітера. Група уругвайських астрономів під керівництвом Хуліо Фернандеса провела точні розрахунки швидкості вичерпання матеріалу у поясі астероїдів. 

    Дослідники встановили, що наразі пояс астероїдів втрачає приблизно 0,0088% від тієї частини, яка досі бере участь у зіткненнях. Цей показник може здатись незначним, однак якщо розглядати його у часових масштабах еволюції Сонячної системи, це буде доволі велика кількість матеріалу.

    Близько 20% вилітають назовні у вигляді астероїдів та метеоритів, що час від часу перетинають орбіту Землі , та навіть проходять в атмосферу у вигляді метеорів. Переважна частина (80%) подрібнюються внаслідок зіткнень, утворюючи метеоритний пил. Цей пил є джерелом слабкого світіння — зодіакального пилу, що видно на нічному небі після заходу або перед сходом Сонця.

    Такі відомі астероїди, як Церера, Веста та Паллада, не були включені у дослідження, оскільки проіснували достатньо довго, щоб не брати більше участі у вичерпанні матеріалу. Дослідники припускають, що екстраполяція сучасної швидкості втрати матеріалу у зворотний бік дозволяє прогнозувати, що близько 3,5 млрд років тому пояс астероїдів був на 50% масивнішим, а швидкість втрати маси була удвічі вищою. Це дивовижно чітко корелює з геологічними даними про Місяць та Землю, які демонструють зниження швидкості бомбардування за останні кілька млрд років. 

    Пояс астероїдів вважається постійною частиною Сонячної системи, однак результати дослідження показують, що ця динамічна структура поступово втрачає матеріал протягом мільярдів років. Шари скляних сферул, виявлені в гірських породах Землі, свідчать про бурхливе минуле, коли масивніший пояс астероїдів спрямовував на планету набагато більше уламків.

    Джерела: Universe Today ; Science Alert

    https://itc.ua/ua/novini/poyas-asteroyidiv-sonyachnoyi-systemy-zmenshuyetsya-doslidzhennya-poyasnyuye-bombarduvannya-meteorytamy-3-5-mlrd-rokiv-tomu/

  • Найкращі наукові фото та відео вересня від Nature: галактики, нейрони та фізичні процеси

    Найкращі наукові фото та відео вересня від Nature: галактики, нейрони та фізичні процеси

    Журнал Nature представив добірку найкращих наукових фото за вересень 2025 року.

    Космічні феєрверки та спагеті з блискавок 

    Центр прийняття рішень у мозку миші, неймовірна фізика танення льоду та мікросвіти у квітах

    Науковці з Міжнародної лабораторії мозку зафіксували момент прийняття рішень у мозку миші, коли тваринка виконувала завдання з переміщення візуального об’єкта на екрані вліво або вправо. Перша загальномозкова карта прийняття рішень демонструє активізацію понад 75 тис. нейронів. Нейронна активність спочатку наростає у зорових областях у задній частині мозку миші, потім в областях по всьому мозку, коли миша обробляє поведінковий вибір переміщення. Потім активуються нейрони, які контролюють рух, коли миша робить свій вибір; нарешті, спостерігається великий сплеск активності по всьому мозку, коли тварина отримує винагороду за виконання завдання. 

    Як тече лід


    Відео демонструє спосіб, у який лід утворює різноманітні форми , обертається та перекидається в процесі танення. Дослідники, які знімали це, підготували довгі циліндричні крижані блоки та помістили їх у резервуар із водою кімнатної температури. Дивно, але лід набув форми п’ятикутника через кут обертання. Крижані блоки оберталися 10-15 разів протягом 30 хвилин, які знадобилися їм для повного танення. 

    “Наше дослідження робить фундаментальний внесок у розуміння фізики льоду, яка є життєво важливим фактором здоров’я нашої планети і яку необхідно розуміти для покращення моделювання клімату та прогнозування погоди”, — зазначає математик з Нью-Йоркського університету Лейф Рістроф. 

    Маленький світ

    Конкурс Nikon “Маленький світ у русі” відзначає кращі динамічні зображення мікросвітів. Цьогорічні переможці представили підбірку відео, включно із квітами великим планом, які прокидаються на світанку, тихохідками та нейронами, що зростають. Перше місце присудили Джею Макклеллану за його відео, що демонструє самозапилення вероніки тимелевістної (Veronica serpyllifolia) — звичайного бур’яну, який часто росте прямо під ногами. 

    Друге місце посів Бенедикт Плейєр з відео водоростей Вольвокс (Volvox globator), які плавають у краплі води в отворі всередині японської монети номіналом 50 єн. 

    Джерело: Nature

    https://itc.ua/ua/novini/najkrashhi-naukovi-foto-ta-video-veresnya-vid-nature-vid-galaktyk-do-nejroniv/

  • Вчені знайшли натуральну антигостру приправу: просто заїжте перець

    Вчені знайшли натуральну антигостру приправу: просто заїжте перець

    Американські дослідники з Університету штату Огайо виявили сполуки, які роблять перець чилі не таким гострим. 

    Результати дослідження демонструють можливе використання цих сполук для створення “антигострої” приправи для страв, які інакше здаватимуться занадто гострими для вживання . Для того, аби зрозуміти, чому гострота перцю взагалі може змінюватись, дослідники проаналізували низку зразків та виділили три сполуки, пов’язані зі зменшенням гостроти. 

    Хімічний аналіз дозволив передбачити ефект, а кваліфікована комісія дегустаторів підтвердила, що зразки, які містили ці сполуки, не викликали таких пекучих вражень. Отримані результати можуть бути використані кількома способами, дозволяючи створити перець чилі з заданою гостротою, вивчити альтернативні варіанти полегшення пекучого присмаку, окрім капсаїцину, запропонувати домогосподарствам з різними уподобаннями у спеціях нову приправу, яка зменшуватиме гостроту. 

    “Якщо ви вдома і замовили страву, в якій занадто багато спецій і яка може здатися комусь занадто гострою, ви можете просто посипати її перцем чилі, що містить переважні речовини, які пом’якшують гостроту. Я думаю, що ідея використання натурального матеріалу як антиприправи, особливо для тих, хто має дітей, матиме цінність як домашній інгредієнт”, — зазначає старший автор дослідження, професор кафедри харчових наук та технологій Девін Петерсон. 

    Пекучість перцю чилі довгий час пояснювалась двома сполуками з класу капсаїциноїдів —капсаїцину та дигідрокапсаїцину. Одиниці пекучості Сковілла, шкала, використовувана понад століття для визначення гостроти перцю чилі, розраховується з урахуванням концентрації цих двох сполук у кожному перці. 

    У рамках дослідження Девін Петерсон та його колеги відібрали 10 сортів перцю чилі та визначили їхню гостроту за шкалою Сковілла за вмістом капсаїциноїдів та нормалізували групу таким чином, щоб всі зразки, приготовані у вигляді сухого порошку, мали однакову кількість одиниць Сковілла. Після цього дослідники додали стандартизовані порошки у томатний сік і попросили спеціально навчену групу дегустаторів оцінити їхню гостроту.

    “Всі вони знаходяться на одному рівні та всі нормалізовані, тому у них мало бути однакове сприйняття пекучості, але цього не сталося. Це досить явна вказівка ​​на те, що інші фактори відігравали свою роль і впливали на сприйняття”, — пояснює Петерсон. 

    За результатами даних сенсорного сприйняття дослідники створили статистичні моделі та проаналізували молекулярні структури у наявних  бібліотеках хімічних речовин, щоб виділити п’ять сполук-кандидатів, які, як передбачається, знижують гостроту перцю. 

    Далі друга навчена група дегустаторів порівняла гостроту низки зразків капсаїциноїдів, змішаних з різними рівнями цих сполук-кандидатів, під час тестів, у ході яких різні зразки одночасно поміщалися на кожну сторону язика. Другий раунд сенсорних результатів у поєднанні з мас-спектрометрією високої роздільної здатності та експериментами з ядерним магнітним резонансом дозволив команді звузити ефекти придушення пекучості до трьох сполук: капсіанозиду I, розеозиду та імбирного гліколіпіду А. 

    Результати описують загальний механізм, який впливає на рівень гостроти перцю чилі та не є винятковим для будь-яких конкретних сортів. Лабораторія Петерсона вивчає складні взаємозв’язки між рецепторами ротової порожнини та харчовими сполуками, які впливають на сприйняття смаку людиною . Основна мета: застосувати отримані результати для покращення смаку здорової їжі без додавання цукру, солі та жирів.

    Рецептори TRPV1 у ротовій порожнині відповідають за сприйняття гостроти перцю чилі та активуються молекулами, такими як капсаїцин, що викликають відчуття пекучості та гостроти. Ці ж рецептори є у всьому організмі, а це означає, що капсаїцин у формі добавок і для місцевого застосування полегшує відчуття від перцю чилі, впливаючи на рецептори дратівливим сигналом та у підсумку знижуючи чутливість. За словами Петерсона, нещодавно виявлені сполуки, що пригнічують пекучість, можуть мати той самий ефект, що десенсибілізує, але без початкового опіку.

    Результати дослідження опубліковані у журналі Journal of Agricultural and Food Chemistry

    Джерело: SciTechDaily

    https://itc.ua/ua/novini/vcheni-znajshly-naturalnu-antygostru-prypravu-prosto-zayizhte-perets/