Фільм “Нюрнберг” став однією з найочікуваніших прем’єр року, не лише через масштаб історії, а й завдяки складу акторів. Режисер Джеймс Вандербілт, відомий своїм сценарієм до фільму “Зодіак”, звернувся до теми, яка рідко отримує настільки особисте трактування. Це не суха реконструкція процесу, а інтелектуальна драма про відповідальність, мораль і людську двозначність у межах історії, яку світ досі не може осмислити до кінця.
Плюси:
сильна акторська гра Рамі Малека та Рассела Кроу; впевнена режисура Джеймса Вандербілта; глибока психологічна складова, що виходить за межі історичної реконструкції; атмосферна операторська робота; візуальний стиль і робота з декораціями, які занурюють у епоху; влучна, акуратна музика, що підкреслює напругу; цілісний сценарій
Мінуси:
надмірна розтягнутість середини; частково нерозкриті другорядні персонажі, які могли б дати більше контрасту
ITC.ua
“Нюрнберг” / Nuremberg
Жанр історична драма
Режисер Джеймс Вандербілт
У ролях Рамі Малек, Рассел Кроу, Майкл Шеннон, та ін.
Прем’єра 6 листопада 2025 року, кінотеатри
У центрі сюжету військовий психіатр Дуглас Келлі, якого блискуче зіграв Рамі Малек. Його завдання провести психологічне обстеження підсудних, серед яких і Герман Герінг у виконанні Рассела Кроу. І саме у їхніх діалогах народжується головна напруга фільму: протистояння науки, моралі та людської природи. Це не суха реконструкція відомих подій, а живе, болісне спостереження.
Сюжет вибудуваний доволі розмірено, але не нудно. “Нюрнберг” не женеться за видовищем, а тому це повільна, впевнена робота з персонажами. Келлі — людина, яка вірить у раціональність, але чим далі він занурюється в розмови з Герінгом, тим більше починає сумніватися у своїх переконаннях. Ці сцени між Малеком і Кроу найсильніше, що є у фільмі.
Двоє акторів фактично утримують на собі весь емоційний каркас. Кроу майже гіпнотичний, його Герінг одночасно харизматичний і відразливий, він маніпулює, спокушає і тримає співрозмовника у напрузі. Малек, навпаки, стриманий, холодний і в потрібний момент аж занадто рішучий.
Сценарій не вигадує драми там, де її не потрібно, але й не перетворює все на історичний протокол. Є відчуття присутності: атмосфера судових залів, холодних коридорів, де вирішується доля історії. Водночас фільм іноді втрачає темп. Деякі сцени затягуються, деякі епізоди з другорядними героями не розкриті настільки, як хотілося б.
Особливо це стосується моментів, де Келлі взаємодіє з колегами чи намагається осмислити власну роль у процесі. Ці лінії могли б дати більше контрасту до його психологічного занурення, але натомість просто проходять фоном. Від цього у середині фільму є кілька місць, де історія трохи гальмує. Проте навіть у цих сповільнених відрізках не зникає відчуття щільності й напруги, фільм тримає глядача не сюжетом, а внутрішнім станом героїв.
Але загалом Вандербілт знімає дуже впевнено. Це не фільм-триб’ют, не спроба моралізаторства. Він не намагається зображати зло як щось поза межами людського, і саме це лякає. Психологічна точність у тому, як подані злочинці — звичайні, спокійні, впевнені, дає глибше відчуття реальності, ніж будь-які архівні кадри. Трибунал тут не як видовищна подія, а як процес самопізнання. І в цьому фільм сильний. Кожен діалог між Келлі та підсудними представляється маленьким дослідженням людського его, влади й відповідальності.
Вандербілт уникає спокуси зробити фільм “чорнобілим” у моральному сенсі, замість цього він показує зону сірих відтінків, де навіть правильні рішення не дають відчуття перемоги. Цей підхід нагадує найкращі психологічні драми, де істина формується не в судовому вироку, а в реакції глядача, який виходить із залу з відчуттям неспокою.
Акторський склад у “Нюрнберзі” окрема історія. Рамі Малек у ролі доктора Келлі демонструє стриману, майже стерильну манеру гри, де кожен жест і пауза мають вагу. Його герой особливо не емоційний, але всередині постійно кипить боротьба. Малек не грає драму, він її тримає в очах, і саме цим змушує вірити кожній секунді. Рассел Кроу, навпаки, вибуховий і майже театральний, але в межах цього образу його Герінг виглядає глибоко переконливо.
Кроу майстерно поєднує брутальність і шарм, що робить злочинця ще небезпечнішим. Разом вони створюють дует, який тримає фільм живим до самого фіналу. Їхні сцени — це справжній акторський двобій, у якому немає переможців, але є абсолютна чесність виконання.
Технічна сторона картини бездоганна. Операторська робота стримана, але точна. Тут багато крупних планів, холодне світло і мінімум кольорів. Це додає напруги, створює відчуття замкнутості.
Музика акуратна, не надто помітна, але підсилює емоції в потрібні моменти. Монтаж плавний, без різких ривків, що добре пасує до темпу історії. Візуально “Нюрнберг” нагадує старі історичні драми 90-х, але з сучасною чистотою кадру.
Попри окремі недоліки, “Нюрнберг” залишає сильне враження. Це фільм, який не намагається викликати емоції прямолінійно, але поступово підводить до них через спостереження.
Висновок:
«Нюрнберг» — серйозна, уважна до деталей робота, де головні ролі виконані на відмінно, а технічна складова лише підсилює відчуття автентичності. Так, фільм не ідеальний, місцями йому бракує динаміки, а деякі персонажі залишаються схематичними. Але завдяки сильній акторській грі Рамі Малека і Рассела Кроу, продуманому сценарію та точному тону, він справляє враження цілісного, дорослого кіно.
https://itc.ua/ua/articles/retsenziya-na-film-nyurnberg-nuremberg/