З 13 листопада в кіно розпочалися покази антиутопічного бойовика “Людина, що біжить” — другої екранізації однойменного роману Стівена Кінга, на час виходу книжки ще Річарда Бахмана, після культового фільму 1987 року з Арнольдом Шварценеггером. В огляді нижче розповімо, як до новітнього прочитання кінгівської класики поставився Залізний Арні, сам Кінг, а також, якщо після таких авторитетних думок вам буде ще цікаво, висловимо кілька власних міркувань щодо того, чи варто звертати увагу на новинку.
Плюси:
достатня кількість захопливого екшену; дуже пристойне з технічного боку кіно; з Ґлена Пауелла вийшов доладний герой;
Мінуси:
намагання Едгара Райта вседіти на кількох стільцях — і духу першоджерела відповідати, і свій фірмовий стиль задіяти, і попсовим фіналом всім догодити; відповідно, фінал тут найслабша ланка;
7.5/10
Оцінка ITC.ua
“Людина, що біжить”/ The Running Man
Жанр антиутопічний бойовик Режисер Едгар Райт У ролях Ґлен Пауелл, Джош Бролін, Кеті О’Браян, Деніел Езра, Лі Пейс, Карл Ґлусман, Джеймі Ловсон, Майкл Сера, Емілія Джонс, Вільям Мейсі, Колман Домінго Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb, офіційний сайт
США, недалеке майбутнє. Звісно, похмуре, безвихідне і злиденне. Але не для всіх. Поки такі хлопці, як Бен Річардс гарують на заводі за копійки, щоб у підсумку звідти з тріском вилетіти, такі хлопці, як Ден Кілліан розкошують та влаштовують пишні і криваві реаліті-шоу на потіху публіці. І коли в Річардса немає іншого вибору, окрім як податися на участь в одному з таких, щоб заробити на ліки для хворої доньки, Кілліан вбачає у цьому запальному і непоступливому персонажі можливість підняти рейтинги до небес.
Таким чином відчайдух опиняється на імпровізованій арені “Людини, що біжить” — жорстокому реаліті, де троє “щасливчиків” мусять протриматися протягом 30 днів, поки на них полює не тільки загін крутих мисливців, а й випадкові перехожі, охочі до винагороди. Якщо гравцю вдасться не сконати, він отримає приз у розмірі мільйона нових доларів, у яких є дещо спільне з наклейками з жуйок, що колекціонували дітлахи 90-х. Отже, час для шоу, крихітко.
Цього року Стівен Кінг явно в тренді. Екранізації його творів рясніють, як гриби після доброго дощу — у зв’язку з цим ми навіть не полінувалися скласти ТОП 10 кіноадаптацій “короля жахів”. Причому “Людина, що біжить” став вже другою кінгівською антиутопією цієї осені на великих екранах — ще свіжа в пам’яті “Довга хода”, яка прокатувалася в кінотеатрах буквально у вересні.
Щодо сприйняття самого Кінга, котрий, як відомо, усіма фібрами письменницької душі зненавидів версію зі Шварценеггером, то стрічку Едгара Райта він схарактеризував “фантастичною” та “Міцним горішком” нашого часу”.
А на реакцію Залізного Арні можна подивитися в цьому короткому ролику від прокатника:
За другу спробу перенести невтішні пригоди Бена Річардса на екран відповідальний британець Едгар Райт. Це той, хто подарував світу такі нетлінки, як “Зомбі на ім’я Шон” (2004), “Скотт Пілігрим проти всіх” (2010) та “На драйві” (2017). Варто визнати, що його версія значно ближча до тексту першоджерела, ніж те, що майже 40 років тому запропонував глядачам Пол Майкл Глейзер.
Райту вдалося добре передати занепадницьку атмосферу дистопічних США, підкріплену потужною пропагандистською машиною зі створення контенту. Американське суспільство розділене на багатих і бідних, але поза соціальною прірвою однаково ведеться на філігранно виконані дипфейки і маніпулятивну брехню. І поки воно вкладає свою енергію в телевізійні розваги, кровожерливим корпораціям нічого не загрожуватиме. А диктатура процвітатиме.
Біганина Бена Річардса наочно покаже, що ще лишилися ті небайдужі, хто готовий дати відсіч Системі. І що він може стати тим гнітом, котрий спричинить пожежу революції.
Автори прогнозовано намагаються наситити дійство актуальною сатирою щодо бездумної потреби у споживанні розважального контенту з домішками інфосміття з одного боку, і намаганні цим контентом забезпечити, першочергово заради контролю, з іншого. Райт ніби хоче всидіти на двох, а то й на трьох стільцях, балансуючи на межі песимізму оригіналу, свого хуліганського стилю та необхідності догодити роботодавцю. А ним є, на хвилинку, потужний мейджор, який не цурається виділяти Тому Крузу сотні мільйонів доларів, щоб той міг похизуватися у кадрі своїми фірмовими спринтами або вмінням тамувати подих на 6 хвилин.
Можливо, саме через це суть фільму не надто складніша, ніж рублені фрази Залізного Арні в кіношному оригіналі. І зводиться вона здебільшого до м’ясистого, справді захопливого і часом винахідливого екшену. З цим складником у творіння Райта повний порядок.
Так, тут ми не побачимо добродіїв з суто супергеройськими сценічними псевдонімами на кшталт Кульова Блискавка чи Капітан Свобода, персонажа Subzero або власну версію Шкіряного обличчя. І взагалі, місцеві мисливці абсолютно безликі на відміну від колоритних персонажів попередника. Але рятівною силою тяжіння цієї історії виявляється Ґлен Пауелл. В чомусь Кінг та й був правий: пауеллівський Річардс — дійсно важка мішень, міцності якій позаздрив би і Ван Дамм. Але це не машина. Це вразливий чоловік. Знесилений, поранений, голодний. Той, хто біжить по лезу. Хто ближчий до книжкового Річардса. І кому нам легше співпереживати.
Якщо у цьому фільмі і є приводи для відчутних розчарувань, то найбільший з них — надто різка і контрастна, немов холодний душ, кінцівка. Бог із ним, що вона максимально далека від того, що пропонував Кінг — ретельної точності від Райта ніхто не вимагав. Але вона катастрофічно вибивається з загального оповідання і здається нелогічною.
Коли Стівен Кінг розписував 2025 рік з позиції майбутнього, його таксофони та відеокасети у реальному 2025-му здаються безнадійними анахронізмами. Як писав Пітер Бредшоу в The Guardian: “В світі, де існує ШІ, здатний зобразити будь-що, просто немає потреби відправляти на шоу реальну людину”. Хоча от Шварценеггер на доларах — гарна витівка.
Та як би не змінювався наш світ в технологічному плані, і кого б ми не друкували на красивих банкнотах, а низькі прояви людської природи воістину незмінні. Втім, попри важливість думки, вона все одно губиться, адже спостерігати під смачний попкорн за страждальницькими поневіряннями Бена Річардса чомусь куди цікавіше.
Висновок:
“Людину, що біжить” можна віднести нехай не до топових, але до вдалих екранізацій Стівена Кінга так точно.
З 12 листопада в кінотеатрах стартували покази трилера про пограбування “Ілюзія обману 3” — як неважко здогадатися, третього фільму в рамках серії про команду вправних ілюзіоністів, які примудряються і захопливим шоу розважити, і неймовірне пограбування провернути. До своїх ролей повертається увесь основний акторський склад, і навіть поважний ветеран Морган Фрімен не погребував ще раз вдягнути епатажний піджак. Яким же вийшов третій збір манірних послідовників друзів Оушена — пропонуємо дізнатися в огляді.
Плюси:
ефектні фокуси досі присутні; стара гвардія знову в ділі; візуально приємне легковажне кіно з чудовими локаціями — від мальовничих площ Антверпена до розкішної сучасної архітектури Абу-Дабі; в оповіді знайшлося місце для гумору;
Мінуси:
ледачий сценарій зі слабенькою кінцівкою; місцевий конфлікт поколінь не вражає; переходи між тонально протилежними сценами здаються зарізкими; відсутність яскравих перфомансів, попри зірковість акторського складу;
6/10
Оцінка ITC.ua
“Ілюзія обману 3”/ Now You See Me: Now You Don’t
Жанр трилер про пограбування Режисер Рубен Флейшер У ролях Джессі Айзенберг, Вуді Гаррельсон, Айла Фішер, Дейв Франко, Морган Фрімен, Ліззі Каплан, Аріана Грінблат, Джастіс Сміт, Розамунд Пайк, Марк Руффало Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb
Стара гвардія знову в ділі. Ілюзіоністи-робінгуди Деніел Атлас, Меррітт Маккінні, Генлі Рівз та Джек Вайлдер, з подачі таємної організації “Око”, возз’єднуються заради благої цілі — викрасти страшенно дорогий діамант “Серце” у страшенно шкідливої тітки Вероніки Вандерберг.
Залізна пані керує заснованою її батьком компанією з продажу дорогоцінних камінців, і уся ця діяльність спрямована на банальне відмивання злочинних грошей. Та цього разу Вершникам доведеться об’єднати зусилля зі своїми молодими послідовниками, готовими не тільки довести профпридатність, а й те, що в їхньому рукаві також припасено кілька козирів.
Вже у перші 15 хвилин маємо дві сцени з виступами перед захопленою аудиторією, що промовисто характеризує загальну концепцію “Ілюзії обману”. При ввідних даних ігрового кіно, підкріплених більш ніж пристойним акторським складом, вона передбачає і досвід перегляду справжнісінького шоу, при цьому використовуючи можливості кіно заради ефектних трюків. Як показує практика, пересічним глядачам такий простий, але дієвий підхід подобається куди більше, ніж снобістським критикам — підтвердженням цих слів служать і відповідні рейтинги, і касові збори двох попередніх фільмів, які загалом сягнули майже $700 млн.
В “Ілюзії обману 3” творці не стали вигадувати велосипед, і їх можна зрозуміти — навіщо ламати те, що й так справно працює. Критики критиками, а підкорювати бокс-офіс треба. При фактично тих самих продюсерах у третьому фільмі зовсім інші сценаристи та новий для серії режисер Рубен Флейшер, котрий прийняв естафету у Луї Летер’є та Джона Чу. Але працюють вони за усталеною формулою.
Флейшер — явно не геній, проте старанний кінороб, який навіть з такого слабенького і вторинного матеріалу, як перший “Веном” (2018) примудрився зліпити більш-менш придатне для перегляду і врожайне в прокаті кіно. Особливо з точки зору порівнянь з тим, що запропонує багатостраждальний кіновсесвіт від Sony надалі. А його кіноадаптація Uncharted зразка 2022 року, нагадаємо, потрапила в нашу добірку найкращих екранізацій відеоігор, хоча й там був далеко не шедевр.
Зараз же у Флейшера були на руках власні козирі у вигляді спрацьованості з зірками франшизи Джессі Айзенбергом та Вуді Гаррельсоном, з якими постановник зустрічався на знімальному майданчику свого повнометражного дебюту “Вітаємо у Зомбіленді” (2009) та його сиквелі. Для повного щастя, мабуть, не вистачає Емми Стоун, але остання якраз зосередилася, скажімо так, на цікавішому кінематографі, ніж веселі невибагливі розваги, якою і є герой нашого огляду (ще свіжа у пам’яті “Буґонія” Йоргоса Лантімоса — стрічка, що дійсно варта уваги).
Творці “Ілюзії обману 3” грамотно витримують паузу, не розкриваючи усіх карт, тобто усіх знайомих облич одразу. Однак це досі те саме кіно, де відбуваються ефектні переодягання на ходу, де від ворогів відбиваються колодою карт чи бородатим трюком з TikTok і де, зрештою, розкішні декорації для виступу встановлюються воістину незримими силами. За допомогою магії монтажу в героїв нізвідки може взятися особистий літак, коштом недалекоглядності антагоністки — вони апріорі будуть позбавлені безвихідних пасток.
Підкріплюються екранні, нехай ефектні, але все-таки нісенітниці напівжартівливим змаганням поколінь. Одні готові довести, що ще є порох в порохівницях, інші — що кращі часи поважних динозаврів лишилися в далекому минулому. Є у цих по-підлітковому запальних сутичках певне очарування, але рятівним воно не стає.
Проблема в тому, що конкуренція з дітьми, яким на час виходу першої частини було від 6 до 17 років (“це віскі старше за тебе” — зауважує дід у виконанні Моргана Фрімена), надто легковажна, щоб перейматися через її результат. Про очевидність вибору сторони для старожилів франшизи по цей бік екрана годі й казати.
Плюс автори дозволяють собі надто різкі за настроєм переходи: ось ми тішимося грайливістю та безтурботністю низки фокусів-покусів, як буквально через 5 хвилин з якогось дива маємо співчувати загибелі когось з персонажів. А ще через 10 — регочемо з влаштованого у кадрі маскараду.
Окремий вид творчої безпорадності, це, звісно, фінальний твіст. Добре, якщо комусь вдасться його не передбачити. І ще краще, якщо кульмінаційна, даруйте, драматургія здатна викликати хоч якийсь відгук. Розамунд Пайк давно довела свою спроможність чудово зображати бездушних дамочок, причому у кіно куди більш талановитому — згадуємо, звісно, “Загублену” (2014) Фінчера або “Аферистку” (2021) на лихий кінець. Але навіть це її вміння не нівелює слабку кінцівку.
Якщо ви належите до тих глядачів, хто вважає себе шанувальником серії, немає причин пропускати і цю частину. Щобільше, тут можна отримати яке-не-яке задоволення. Це щодо шоу. А от стосовно власне кіно, де разом з білими кроликами з капелюха хочеться бачити живих людей, дива не сталося.
Висновок:
Якщо вам сподобалися попередні дві частини, є сенс дати фільму шанс. В іншому випадку обов’язковим перегляд точно не назвеш.
З 6 листопада в кіно можна подивитися науково-фантастичний бойовик “Хижак: Дикі землі” — вже сьомий фільм про інопланетного мисливця та дев’ятий з урахуванням кросоверів з “Чужим”. Про усе, що відбувалося з “Хижаком” до цього фільму, ви можете дізнатися в нашому довгочиті, присвяченому культовій серії. Сьогодні ж поговоримо про нові пригоди прибульця — як вони виглядають, як розширюють міфологію і головне — наскільки захопливі.
Плюси:
велика кількість захопливого екшену; яскравий і продуманий світ; цікавий концепт з яутжа як головним героєм; персонажі, які не лишають байдужим; приємні відсилки до класичних фільмів про Хижака та Чужого;
Мінуси:
гумор здається не завжди доречним; один з персонажів викликає неоднозначну реакцію (та водночас його важливість для історії не піддається жодним сумнівам); дещо зім’ята кінцівка;
7.5/10
Оцінка ITC.ua
“Хижак: Дикі землі”/ Predator: Badlands
Жанр науково-фантастичний бойовик Режисер Ден Трахтенберг У ролях Ель Фаннінг, Дімітріус Колоаматанґі, Рубен Де Йонг, Кемерон Браун, Майк Хомік Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb, офіційний сайт
Низькорослий, але завзятий молодий яутжа Дек прагне довести усім, що гідний бути членом свого клану. Тому і планує вирушити на небезпечну планету Генна, щоб вполювати непереможного монстра Каліска та повернутися додому з трофеєм. Про це він домовляється зі своїм братом Квеєм, однак у плани втручається батько хлопців, котрий до того ж є ватажком племені. Дуже-дуже лихий і зловісний, він наказує Квею розправитися з недолугим коротуном, бо той заслабкий і взагалі — ганьба родини. Але Квей робить все від себе залежне, щоб Дек таки отримав шанс показати свою профпридатність.
Напевно, Ден Трахтенберг не геній, але точно рятівник культової і дорогої серцю багатьох глядачів франшизи. Своєю “Здобиччю” три роки тому він повернув у неї віру, а зараз доводить, що серія цілком життєздатна, якщо грамотно з нею працювати.
Вперше Хижак постає перед глядачем протагоністом. Попри свій кодекс принципового одинака, він заручається підтримкою добряче пошарпаного синтетика Тії. Вона опинилася на планеті внаслідок експедиції відомої усім шанувальникам франшизи “Чужий” компанії Weyland-Yutani — остання і сюди закинула свої загребущі лапи. Щось подібне ми бачили у першому “Чужому проти Хижака”, де спрацювала формула “ворог мого ворога — мій друг” і головна героїня об’єднала зусилля з яутжа на ім’я Шрам, щоб дати бій ксеноморфам та їхній Королеві.
Але творці стрічки пішли ще далі та наділили зазвичай мовчазного мисливця власною мовою і розвитком характеру, в той час, як для людей в кадрі місця не знайшлося. І ця концепція дійсно спрацювала. Іноді присутність homo sapiens і справді не обов’язкова — згадайте, наприклад, наскільки вони губилися на тлі епічних розбірок кайдзю в “Ґодзіллі та Конґу”. У “Диких землях” такий хід цілком обґрунтований, адже Дек та Тія — справді емпатійний союз, навіть більш людяний, ніж механістична взаємодія в багатьох сучасних блокбастерах.
Що-що, а нудьгувати під час перегляду точно не доведеться. Вже на самому початку ми стаємо свідками битви Хижаків на світлових мечах, і заданий динамічний темп практично не зменшуватиме обертів протягом усього хронометражу. Буде тут і власна версія Джар-Джар Бінкса, коли ми вже для чогось згадали класику Джорджа Лукаса, і це різко контрастує з показною серйозністю самого Хижака. Якщо не сказати, що сильно порушує відчуття суцільної загрози.
Планета Генна, окрім того, що дуже гарна, настільки ж й небезпечна — прикінчити кожного нерозторопного роззяву може навіть звичайна трава, де мирно пасуться представники місцевої фауни. Ледь не на кожному кроці стражденних чекатиме якась підступна пастка. Наплічної гармати і фірмового камуфляжу в Дека немає, тож і розраховувати доведеться на підручні засоби.
Розряджає насичену яутжівським пафосом атмосферу героїня Ель Фаннінг. З позиції балакучості вона цілком може посперечатися з Дедпулом. В контексті приємних оку фанатів реверансів — передати привіт розтерзаному Королевою Чужих андроїду Бішопу з культового сиквела Кемерона. Звідти ж сюди перекочував ще один невід’ємний елемент — механічний навантажувач, в який колись комфортно вмостилася пані Елен Ріплі.
Очевидно, що тут в нас чергова історія про аутсайдерів, відкинутих “своїми”. В певній мірі про те саме був і крінжовий “Хижак” (2018) Шейна Блека. Та творіння Трахтенберга, на щастя, вельми далеке від дурнуватого попередника. Навіть прояви не завжди доречного гумору у “Диких землях” не тригерять. Особливо з огляду на пропрацювання персонажів. Їхня сила — у єдності. І саме розуміння цього, яке поступово приходить до неприступного, відчуженого Дека, робить його таким симпатичним. Як би це не звучало щодо ікластої почвари.
Щодо м’ясистого екшену (а тут він саме такий — відсутністю людей творці вбили одразу двох зайців, подарувавши нам відрубані кінцівки і голови та водночас отримавши потрібний для заробітку рейтинг PG-13), то Трахтенберг довів свою спроможність ще у “Здобичі”. Але там він був обмежений у фінансуванні; натомість зараз отримав значно солідніший бюджет, який дійсно дозволяв фантазії розігратися (фінт з ногами, правда, вже трохи перебір). І кожен цент, є впевненість, був витрачений недарма.
Та головне, що нові пригоди Хижака та його малоймовірних супутників — нехай і одноразова, але класна ескапістська розвага. Події відбуваються стрімко, запропонований сетинг приємно пестить око, динаміка розвитку стосунків героїв робить просту історію на диво людяною. Особливо як для тої, де немає власне панівного виду планети Земля. Підкріплюється дійство доладним саундтреком.
В попередніх статтях на сайті, присвячених кіно (наприклад, ось тут), ми писали, що Арнольд Шварценеггер дав своє благословення відповідальним за новітню версію “Людини, що біжить”. Цікаво простежити, чи не станеться раптом так, що легенда бойовиків благословив не той фільм.
Висновок:
Найкраща рекомендація буде така: не проґавте на великому екрані.
7 листопада на Netflix прем’єрувалася готична наукова фантастика “Франкенштайн”, у якій відомий голлівудський любитель монстрів Ґільєрмо дель Торо звертається до невмирущої класики Мері Шеллі “Франкенштайн, або Сучасний Прометей” (1818). Мексиканський постановник продовжує свою плідну співпрацю зі стримінговим гігантом, і після антології жахів “Кабінет курйозів” (2022) та анімаційної версії “Піноккіо” (2022) це буде його третій проєкт, котрим поповниться відеотека сервісу. Детальніше про те, що з цього вийшло, мчимо розповісти в огляді нижче.
Плюси:
Ґільєрмо дель Торо вдалося показати дбайливе і шанобливе ставлення до оригіналу, при цьому зміни чи додані ним штрихи не здаються чужорідними; істота у виконанні Джейкоба Елорді здатна викликати щирий глядацький відгук; надзвичайно красиве кіно (за виключенням кількох моментів з невпевненим CGI),
Мінуси:
відверто громіздке і перенавантажене оповідання, що призводить до надмірного хронометражу і втоми глядача; часом якість CGI лишає бажати кращого;
7/10
Оцінка ITC.ua
“Франкенштайн”/ Frankenstein
Жанр готичний науково-фантастичний фільм жахів Режисер Ґільєрмо дель Торо У ролях Оскар Айзек, Крістіан Конвері, Джейкоб Елорді, Міа Ґот, Крістоф Вальц, Фелікс Каммерер, Ларс Міккельсен, Чарльз Денс, Девід Бредлі, Ральф Айнесон, Берн Ґорман Прем’єра Netflix Рік випуску 2025 Сайт IMDb, офіційний сайт
Північний полюс, 1857 рік. Капітан застряглого в одвічних льодах датського корабля Андерсон заклопотаний тим, як вибратися з крижаної пастки. Та зовсім скоро його увагу приверне несподівана знахідка в особі виснаженого чоловіка з ножним протезом. І це ще не все — останнього переслідує якась невідома, але абсолютно точно вороже налаштована істота, наділена надзвичайною силою.
Коштом кількох життів Андерсону та його людям вдається на деякий час нейтралізувати створіння. Це дає змогу з’ясувати, кого серед безжальних снігів знайшли моряки та що за потвора за ним женеться. Трохи відігрівшись та прийшовши до тями, барон Віктор Франкенштайн готовий розповісти свою неймовірну історію та прийняти невтішну долю, зумовлену породженням його непомірних амбіцій.
Іноді мрії збуваються. Особливо, якщо вперто йти до своєї мети. І особливо, якщо маєш підтримку усемогутнього Netflix. Голлівудський директор по монстрам Ґільєрмо дель Торо ніколи не приховував, що екранізація роману Мері Шеллі є проєктом його мрії. Колись недосяжним Святим Граалем (у 2007-му постановник зізнався, що “убив би” заради нього), а нині фактично самопроголошеним magnum opus.
“Коли я побачив Бориса Карлоффа на екрані (мається на увазі культовий образ з класичної кіноадаптації роману 1931 року — прим. автора), я зрозумів, як виглядає святий або месія. Тому я стежив за цією істотою з самого дитинства і завжди чекав, щоб фільм був створений у правильних умовах, як творчих, так і в плані досягнення того масштабу, який був потрібен мені, щоб зробити його інакшим, щоб відтворити весь цей світ” — розповідав режисер виданню Deadline.
Схоже, момент “правильних умов і масштабів” нарешті настав, не в останню чергу завдяки тріумфу дельторівського “Піноккіо” на “Оскарі”. Тож отримавши солідний бюджет у $120 млн, Ґільєрмо приступив до здійснення давнішньої мрії. Одразу помітно, що постановник з величезною шаною ставиться до оригінального тексту, що, втім, не завадило йому дещо перекроїти історію та додати до неї власних штрихів.
Щобільше, помітне неозброєним оком і трепетне бажання дель Торо зробити якнайкраще, не проґавити жодного важливого для нього сенсу чи деталі. Саме через це значний за хронометражем майже у 2,5 години “Франкенштайн” рясніє надлишковістю та здається перевантаженим й громіздким. І водночас саме тому це кінополотно настільки амбітне, епічне та красиве. Адже іншим воно бути просто не могло. Не мало права.
Все у кадрі кричить про характеристику “дорого-багато”, помножену на “майстерно” — від вражаючих декорацій і жіночих суконь до лячних сцен з прототипами Франкенштайна і масштабніших епізодів, наприклад, з великим вибухом.
Смерть матері і суворе виховання батька залишили всередині Віктора Франкенштайна глибокий відбиток. Він наважився кинути виклик Кістлявій з косою, однак не розумів, як дати раду новому, створеному ним же життю. Одні монстри породжують інших, але Потвора Франкенштайна тут ні до чого — мова йде радше про те, що в якийсь момент Віктор перетворився на ще більше чудовисько, ніж його батько. Отже, відповідь на питання “хто тут справжній монстр?” лежить на поверхні. Бо саме питання риторичне.
Трагедія головного героя не в тому, що він вирішив погратися в Бога — зрештою, хто з нас не без гріха. Вона полягає у тому, що він не мав жодної гадки, як бути, якщо в тебе вийшло. І стати гідним “батьком” для свого “сина”. Звідси випливає і трагедія останнього. Приречений на вічне життя, спотворений шрамами (а, можливо, і наповнений болем загиблих, враховуючи те, як вони померли, і це явно зійде за додатковий змістовний пласт від дель Торо, сьогодні актуальний як ніколи), він апріорі приречений на вічне нерозуміння і нещастя. І це не кажучи про те, що світ точно не готовий його прийняти.
Головна зірка шоу це, звісно, Джейкоб Елорді. Його Істота має воістину супергеройську здібність до регенерації і трохи скидається на Інженерів із, знову формально згадуємо ім’я титана з давньогрецької міфології, “Прометея” (2012) Рідлі Скотта. Та головне, що його персонаж здатен викликати щирий відгук.
Як завжди переконливий у кадрі Оскар Айзек: він пиляє ноги не менш вправно, ніж персонажі горору “Пила” (2004). Так само гармонійний у ролі мецената з корисливими мотивами Генріха Гарландера і Крістоф Вальц — хоча цього пана не було в романі, тут він абсолютно доречний. Актор, до слова, цьогоріч з’явився і в іншій інтерпретації знакового героя з класичної літератури жахів — графа Дракули від Люка Бессона. Беззаперечно прекрасна й “королева крику” Міа Ґот, антивоєнна тирада якої ризикує справити враження не тільки на ошелешеного Віктора, а й на глядача. Вдруге за тиждень поряд з кінотеатральним “Едемом” миготить у кадрі Фелікс Каммерер.
Можливо, “Франкенштайн” дель Торо і справді дещо схожий на роботу божевільного. Але “божевільного” у хорошому сенсі, тобто одержимого монстрами та готичною класикою Мері Шеллі. Тут він отримав нагоду втілити на свій лад обидві великі пристрасті. І нехай подекуди метр нагадує дитину, яка нарешті дісталася до омріяних іграшок, не зачаруватися подібним блиском в очах рішуче неможливо.
Висновок:
“Франкенштайн” Ґільєрмо дель Торо — хоча і не без недоліків, проте гідне і варте уваги звернення до класики.
У серпні, у зв’язку з виходом серіалу “Чужий: Земля”, ми детально розглядали, як народжувався та виживав ксеноморф в умовах жорсткої конкуренції з Елен Ріплі та послідовниками. Сьогодні, коли на екранах гримить “Хижак: Дикі землі”, настала черга показати себе у всій красі ще одному видатному кіноприбульцю, котрий колись не побоявся кинути виклик самому Залізному Арні.
Зміст
1 Передумови
2 Класична дилогія (1987-1990)
3 “Хижак” / Predator
4 “Хижак 2” / Predator 2
5 Кросовер з “Чужим” (2004-2007)
6 Епоха сумнівного відродження (2010-2018)
7 “Хижаки” / Predators
8 “Хижак” / The Predator
9 Новітнє перезавантаження від Дена Трахтенберга (з 2022 року)
10 “Здобич” / Prey
11 “Хижак: Вбивця вбивць” / Predator: Killer of Killers
12 “Хижак: Дикі землі” / Predator: Badlands
13 Висновки
Передумови
Історія Хижака бере свій початок у 1983 році, коли у сценариста-початківця Джима Томаса з’явилася ідея для скрипта про прибульця, котрий в графі “хобі” обов’язково вказав би полювання. І в цьому починанні він звернувся по допомогу до свого брата Джона. Той також не мав досвіду написання сценаріїв, та дві голови, як відомо, краще, ніж одна. Задум отримав невигадливу назву “Мисливець” та навіть припускав елементи комедії.
Початкова концепція передбачала сюжет з погляду “жертви” та зосереджувалася на цілому загоні вороже налаштованих інопланетян, що шукають свою здобич. Згодом від неї відмовилися та вирішили залишити одного лиходія, який полює на найнебезпечніших представників панівного виду на планеті. Погодьтеся, у другій половині 80-х Арнольд Шварценеггер чудово вписувався в таку роль.
У 1985 сценарій був готовий, але нікому невідомі брати Томас ледве могли сподіватися на зацікавлення з боку великих студій. Вони зважилися буквально підсунути свою писанину під двері продюсера 20th Century Fox Майкла Леві. Той показав її колезі Джоелу Сільверу, а той, своєю чергою, заручився підтримкою колишнього боса Лоуренса Гордона. Процес рушив з місця: студія взяла сценарій у роботу, і в постановники найняли тоді ще маловідомого Джона Мактірнана, для якого це була лише друга в кар’єрі та перша студійна повнометражка.
Першочергово Гордон і Сільвер запропонували головну роль Арнольду. Австрійський бодібілдер вже пожинав плоди шаленого успіху “Термінатора” (1984). До того ж він щойно знявся в “Командо” (1985), де Сільвер виступив продюсером, та зі свого боку одразу зацікавився проєктом, запропонувавши додати в оповідання групу бійців замість попереднього варіанту битви сам на сам. Згодом з “Командо” сюди перекочують Сонні Лендем, Річард Чавес та Білл Дюк.
Поступово склад команди наповнився. У ролі ЦРУшника Діллана керівники одразу бачили Карла Везерса, котрий чудово зарекомендував себе в “Роккі”. А колишнього морпіха та професійного реслера Джессі Вентуру взяли за вражаючі антропометричні дані. Разом зі Шварцем він також зустрінеться на знімальному майданчику “Людини, що біжить”, який вийде у тому ж році, що й “Хижак”, і це перегукується з сьогоднішнім прокатом, де майже одночасно гримітимуть “Дикі землі” та рімейк першої екранізації однойменного твору Стівена Кінга.
Партія Хижака дісталася тоді ще не дуже відомому Жан-Клоду Ван Дамму, бійцівські вміння якого мали стати в пригоді щодо істоти, що є ідеальною машиною для вбивства з навичками ніндзя. Тільки уявіть крутість такої афіші згодом, коли бельгієць набере в популярності та маркетологи епохи розквіту VHS могли б позиціювати кіно як “Шварценеггер проти Ван Дамма”.
Однак втілитися у життя проєкту не судилося. Мало того, що Ван Дамм здавався надто малим на тлі таких міцних хлопців, як Арнольд чи Вентура, то він ще й зрозумів, що його самого у кадрі ніхто не побачить. На додачу Жан-Клод постійно, і справедливо, скаржився на незручність початково недолугого костюма. Зауважимо, що на початках істота була задумана з довгою шиєю, собачою головою і одним оком. Якщо вам цікаво поглянути на ранні версії вигляду Хижака, пропонуємо ознайомитися з цим відеороликом:
У підсумку майбутній універсальний солдат був замінений на габаритнішого Кевіна Пітера Голла, зріст якого сягав 2,18 м, а костюм переробили згідно з новим концептом прибульця. До розробки його остаточної зовнішності, з подачі Арнольда, Мактірнан підключив знаного майстра з візуальних ефектів Стена Вінстона, який до цього чудово попрацював у “Термінаторі” та “Чужих” Джеймса Кемерона. Саме Кемерон запропонував додати до обличчя мандибули, які в майбутньому стануть невід’ємною частиною культового образу.
Саундтрек довірили написати Алану Сільвестрі за рекомендацією Мактірнана, адже останній був вражений роботою композитора у хітовому “Назад у майбутнє” (1985). Наприкінці березня 1986 року фільмування стартувало у джунглях неподалік археологічного міста Паленке у Мексиці. І хоча воно стало справжнім випробуванням на міцність — Кевін Пітер Голл схарактеризував роботу “історією виживання для всіх нас” — водночас це був початок чогось вельми важливого в контексті яскравого складника попкультури.
Класична дилогія (1987-1990)
“Хижак” / Predator
Рік випуску: 1987 Режисер: Джон Мактірнан У ролях: Арнольд Шварценеггер, Карл Везерс, Ельпідія Каррільйо, Білл Дюк, Джессі Вентура, Сонні Лендем, Річард Чавес, Шейн Блек, Роберт Армстронг, Кевін Пітер Голл, Свен-Оле Торсен Рейтинг IMDb: 7.8 Де подивитися:MEGOGO
Прем’єра “Хижака” відбулася 12 червня 1987 року. Перші відгуки кінокритиків, як це заведено у Голлівуді, були неоднозначними, однак в прокаті справи йшли добре — при бюджеті у $15 млн світові збори склали $98 млн. Стрічка навіть мала номінацію на “Оскар” за найкращі візуальні ефекти, але перемога дісталася науково-фантастичній комедії “Внутрішній космос” Джо Данте.
Що ж на виході отримав глядач? На екрані перед нами постає крутий військовий загін в особі любителя пожувати бридкого тютюну Блейна, його ліпшого друга з незмінним Gillette у кишені Мака, слідопита з індіанським корінням Біллі, експерта з вибухівки Пончо, шанувальника анекдотів про піхви Гокінса, підозрілого ЦРУшника Діллона та вишенькою на торті — термінатороподібного майора Алана “Голландця” Шефера. Під рок-н-рольного Літл Річарда та неполіткоректні жарти Гокінса вони попрямують назустріч невідомому ворогу, що володіє вражаючим високотехнологічним арсеналом.
До певного часу стрічка прикидатиметься типовим мілітаристським бойовиком з позамежним рівнем тестостерона, де присутні лише натяки на те, що героям належить зіткнутися з суперником куди більш небезпечним, ніж купка приречених статистів та радянські кати у таборі повстанців. Та коли у гру вступить головна зірка шоу, протистояння стане принциповим як ніколи. І глядач від цього тільки виграє.
Хижак підвішуватиме своїх жертв догори дриґом, але сам не здогадуватиметься, що так само підвішена колода стане вирішальною зброєю у двобої із ним. “You’re one ugly motherf#cker!” — з відповідним акцентом схарактеризує свого опонента Голландець, коли побачить мерзенну пику інопланетного мисливця. А заразом, знову після “Термінатора”, докладе м’язисту руку до народження невмирущої класики науково-фантастичного бойовика.
Цікаві факти:
25 квітня 1986 року Арнольд Шварценеггер за домовленістю покинув знімальний майданчик та вилетів в селище Гаянніс-Порт на орендованому Джоелом Сільвером приватному літаку, щоб одружитися з Марією Шрайвер. Знімання з актором поновилися 12 травня;
В одному з інтерв’ю Карл Везерс розповів, що актори таємно прокидалися о 3 годині ночі, щоб потренуватися перед знімальним днем. Він також зізнався, що поводився так, ніби його міцна статура була від природи, і починав тренуватися лише тоді, коли колег не було поруч.
“Хижак 2” / Predator 2
Рік випуску: 1990 Режисер: Стівен Гопкінс У ролях: Денні Гловер, Гері Б’юзі, Марія Кончіта Алонсо, Рубен Бладес, Білл Пекстон, Адам Болдуін, Роберт Даві, Ельпідія Каррільйо, Кевін Пітер Голл Рейтинг IMDb: 6.3 Де подивитися:MEGOGO
Після успіху першого фільму ні в кого не виникало сумнівів щодо продовження: голлівудська машина саме так і працює. Цього разу Фокси самі звернулися до братів Томас, а не навпаки, і сценаристи накидали кілька ідей, одна з яких особливо сподобалася босам. Таким чином “Хижак” добряче урбанізувався: дійство перенесли у кам’яні джунглі, зокрема у до біса спекотний Лос-Анджелес недалекого майбутнього.
На місце Джона Мактірнана, котрий відправився ліпити зірку бойовика з Брюса Вілліса у “Міцному горішку”, Джоел Сільвер покликав Стівена Гопкінса. Той привернув увагу до себе під час знімання “Кошмару на вулиці В’язів 5: Дитя сну” (1989). На Шварценеггера ж можна було не розраховувати — подейкують, що причиною його відмови стали розбіжності стосовно гонорару. За іншими даними він був зайнятий роботою над “Термінатором 2”, через що і не зміг долучитися до проєкту.
Вступити у протистояння з яутжа виказував неабияке бажання Стівен Сігал, але, хвала Богу, від його послуг відмовилися. Натомість Гопкінс хотів, щоб цього разу антагоністом виступив абсолютно пересічний коп. На цю роль якнайкраще підійшов Денні Гловер: йому по суті довелося грати того ж хлопця, що “надто старий для цього лайна”. Детальніше про залаштунки другого “Хижака” можна дізнатися безпосередньо від режисера в інтерв’ю, даному з нагоди 30-річчя сиквела:
На початку фільму спітнілий поліціянт Майк Гарріган помітить на даху висотки дивний силует, але спише це на галюцинацію, викликану нестерпною спекою. А дарма, бо інопланетний мисливець, схоже, якраз визначився з тим, хто стане його наступним трофеєм. Особливо дратуватимуть копа тутешні “люди в чорному”, що з’являтимуться зі своїми таємними валізками на кожному кроці та заборонятимуть досліджувати залишені на місці злочину докази.
“Хижак 2” не наважується порушити канонічність дуелі між людиною та яутжа, проте за стилем це кіно дещо іншого штибу. Тут робокопівські анархічні настрої та гарячі телерепортажі сусідять з маклейнівською вдачею одинака, котрому вготовано дертися хмарочосами та стрибати у ліфтові шахти — дарма, що Мактірнан вже не при ділі. Коли спецагент Кейс у виконанні непохитного Гері Б’юзі матиме намір заморозити чужинця, Хижак вперше вдасться до зміни і̶н̶с̶т̶а̶г̶р̶а̶м̶ ̶ф̶і̶л̶ь̶т̶р̶ів режимів зору, щоб побачити замотаних у фольгу бідолах. Тоді й розпочнеться автентична битва сам на сам.
Критики кіно незлюбили одразу: тут і відсутність Залізного Арні далася в знаки, і загальна вторинність матеріалу, і неможливість здивувати антагоністом — ми вже бачили його потворну пику і те, на що він здатен. Тому сиквел провалився в прокаті, зібравши невтішні $57 млн при бюджеті у $30 млн. Справедливість перемогла лише з часом, коли фільм набув культового статусу.
Проте уважний глядач точно помітить довгастий череп ксеноморфа, що промайне у кадрі як один з трофеїв на космічному кораблі яутжа. А трофеєм для нинішнього переможця стане старовинний пістоль (ровесник Львівської пивоварні, на хвилинку!), який колись виборола одна войовнича дівчина з племені команчів. Але про це трохи згодом.
Цікаві факти:
Ідея додати до трофеїв Хижака череп Чужого належить Стену Вінстону, який встиг попрацювати в обох франшизах;
У кінцівці фільму, коли перед персонажем Денні Гловера постає декілька Хижаків, під виглядом останніх ховаються члени баскетбольної команди “Лос-Анджелес Лейкерс”.
Кросовер з “Чужим” (2004-2007)
Про обидві зустрічі ксеноморфа та яутжа, в “Чужому проти Хижака” та його сиквелі “Реквієм”, ми писали у статті, присвяченій франшизі “Чужий” (з нею ви можете ознайомитися за цим посиланням). Повторюватися сенсу немає, тож рухаємося далі.
Епоха сумнівного відродження (2010-2018)
“Хижаки” / Predators
Рік випуску: 2010 Режисер: Німрод Антал У ролях: Едріан Броуді, Алісе Брага, Тофер Грейс, Олег Тактаров, Волтон Гоггінс, Магершала Алі, Денні Трехо, Лоуренс Фішберн Рейтинг IMDb: 6.4 Де подивитися:MEGOGO
Попри провал другого фільму повернути яутжа на екрани дуже хотів Роберт Родрігес. У 1994 році він написав сценарій триквела і з намірами відродити “Хижака” подався до 20th Century Fox. Там прогнозовано його творчий запал не оцінили та вказали на двері. Лише через 15 років керівник Фоксів Алекс Янг зателефонує Родрігесу, вже відомому на весь світ режисеру, щоб розглянути його ідеї щодо продовження.
Друг Квентіна Тарантіно, звісно, хотів особисто ставити нові пригоди інопланетного мисливця, та цим планам здійснитися не судилося. Тому в режисерське крісло покликали Німрода Антала, а Родрігес обмежився функціями продюсера — фільмування відбулося на його студії Troublemaker. Творці хотіли повернутися до витоків — більше ніякого розпеченого асфальту і сірих хмарочосів. Дія знову мала відбутися у джунглях, щоправда, тепер інопланетних, а протистояння зводилося до розбірок у дусі “стінка на стінку”, що відсилало до початкової концепції Джона і Джима Томасів та водночас до “Чужих” (1986).
Отже, в клятих джунглях знову неспокійно. Раптом з неба починають сипатися усілякі найманці, якудза, спецпризначенці, наркоторговці та інші сумнівні елементи з різноманітним набором бойових навичок. Серед неприємного товариства знайшлося місце і російському силовику Ніколаю, тож геть не дивно, що цей йолоп спочатку стріляє, а потім думає. Не в приклад болотяному бугаю більш тендітний, але значно кмітливіший американець Ройс стає неформальним лідером новоутвореної банди, якій тепер необхідно з’ясувати хто, а головне – для чого їх відволік від нагальних справ та кинув у непривітні хащі.
Так, автори воліли дотримуватися духу оригіналу, але разом з тим намагалися збагатити міфологію, додавши нових подробиць з життя невгамовних ікластих почвар. Тепер ми знаємо, що у них є власні джунглі, та ще й різні види ворогують між собою. А володар “Оскара” Едріан Броуді нехай і привів себе у гарну фізичну форму, однак все одно був вельми далекий від тієї гори м’язів, що становив Шварценеггер в оригіналі. І це навмисний хід від авторів, котрі в контексті головного героя хотіли зіграти на контрасті з культовим попередником.
Та навряд можна сказати, що це якось кардинально вплинуло на результат. Лише в кульмінаційному акті починаються справжні веселощі й зелені бризки люмінесцентної крові гарно розлітаються в усі боки. А до того глядач стає свідком не особливо захопливої прогулянки лісом, знайомиться з не надто цікавими персоналіями, спостерігає за ледачою битвою з інопланетними песиками та зустрічає божевільного Лоуренса Фішберна. Той знову авторитетно втирає, що виходу з М̶а̶т̶р̶и̶ц̶і̶ пастки не існує.
“Хижаки” не стали гучним провалом, однак і успішними їх не назвеш. Збори у $127 млн при кошторисі в $40 млн — нормальний результат, але як від глядачів, так і критиків кіно отримало неоднозначну реакцію. Не дивлячись на бажання Родрігеса, Антала і Броуді повернутися до серії, такої нагоди їм більше не надали.
Цікаві факти:
Якщо перед зніманнями у першому фільмі Шварценеггер скинув близько 11 кг, то Едріан Броуді навпаки, набрав 11 кг м’язової маси. І тим не менш різниця між ними все одно була відчутна;
Окрім оригінального Хижака у фільмі були представлені нові істоти, зокрема новий вид Хижаків, що належать до іншого племені, а також інопланетні собацюри, яких прибульці використовують в полюванні.
“Хижак” / The Predator
Рік випуску: 2018 Режисер: Шейн Блек У ролях: Бойд Голдбрук, Треванте Роудс, Кіген-Майкл Кі, Олівія Манн, Томас Джейн, Стерлінг К. Браун, Алфі Аллен, Джейкоб Трембле, Івонн Страховскі Рейтинг IMDb: 5.3 Де подивитися:MEGOGO
Новини про нового “Хижака” поступили від Фоксів у 2014 році — саме тоді було оголошено про черговий фільм. Його розробкою зайнялася нова команда, зі знайомих обличь — хіба шо виконавець ролі Гокінса в оригіналі Шейн Блек. Він встиг добре себе зарекомендувати як постановник, знявши успішні “Поцілунок навиліт” (2005), “Залізну людину 3” (2013) та “Крутих хлопців” (2016), тож і тепер мав попрацювати по цей бік камери.
Завданням Блека та сценариста Фреда Деккера (“Робокоп 3”) було вдихнути у добряче потріпану франшизу свіже повітря. Не дивлячись на таку благородну амбіцію і обіцянки на кшталт “наша мета — підняти серію “Хижак” на новий рівень” дива не сталося. Це був гучний провал, коли кіно, здається, не сподобалося взагалі нікому, а цифри в прокаті змушували ніяковіти — збори склали $160,5 млн при бюджеті у $88 млн.
Як відомо ще за характером Гокінса, Шейн Блек падкий до невибагливого гумору, тож і з усіх боків жорсткий, кривавий та динамічний фільм він наситив справжнісінькою клоунадою, що здатна викликати лише іспанський сором. Відчуття були співставні з тими, що спровокував Рідлі Скотт своїм “Заповітом” роком раніше. За улюблених кіномонстрів стало дуже прикро.
Мабуть, вдарити гумористичними потугами там, де всі чекали на похмурий науково-фантастичний бойовик – затія як мінімум смілива. Та проблема у тому, що яутжа – то вам не якийсь хлопчина з супергероїки у барвистих штанцях, а Блек – явно не Джеймс Ґанн, щоб ось так нахабніти. Саме так і вириваються хребти франшизам. І тоді не буде ні лиходійського смішка перед великим вибухом, ні червоних лазерів, наведених на чергового бідолаху, ні добре впізнаваного клекотіння, що зловісно доноситься з тиші.
Зате притрушений цирк Блека пропонує несподівану відповідь на одвічну загадку серії “що ти таке?”. “Вупі Ґолдберґ із космосу” – випалює один з екранних бовванців, і це порівняння якнайкраще характеризує усю стрічку. Як і жартики про “обрізання безхатька” чи “піхву твоєї матусі”, звісно, куди ж без них.
Цікаві факти:
На початкових стадіях проєкту на головну роль був підписаний Бенісіо Дель Торо, однак Бог вберіг його від помилки приймати участь у цьому святі несмаку;
В одній з другорядних ролей засвітився Джейк Б’юзі — син того самого Гері Б’юзі з другої частини. За сюжетом він так само грає сина персонажа останнього.
Новітнє перезавантаження від Дена Трахтенберга (з 2022 року)
“Здобич” / Prey
Рік випуску: 2022 Режисер: Ден Трахтенберг У ролях: Ембер Мідфандер, Дейн Дільєрго, Мішель Траш, Дакота Біверз, Бенет Тейлор, Джуліан Блек Антілоп, Стормі Кіп Рейтинг IMDb: 7.1 Реліз: Hulu
Розробка абсолютно окремого проєкту продюсера Джона Девіса, режисера Дена Трахтенберга (за плечима в якого була лише одна повнометражка — сай-фай трилер “Вулиця Монстро, 10” (2016)) та сценариста Патріка Ейсона велася паралельно виробництву фільма Шейна Блека. Як відзначав Трахтенберг, їхня концепція у підсумку “добре вписалася у франшизу”.
Під робочою назвою “Черепи” хлопці планували просувати проєкт без прив’язки до “Хижака”. Втім, у листопаді 2020 року стало відомо, що команда працює якраз над новою серією про космічного мисливця. Вона отримала назву “Здобич” як антитеза загальному тайтлу франшизи і позиціювалася приквелом до оригіналу, а ще отримала реліз на стримінгових сервісах Hulu та Disney+. При цьому у пресі знову звучали гасла про “повернення до витоків”, і треба визнати, що Трахтенберг виявився найближчим до них серед усіх попередників.
Дію перенесли аж на початок XVIII століття. Десь у хащах Великих рівнин Північної Америки розташувалося бойовите плем’я команчів. Молода дівчина Нару прагне стати мисливицею, як і її брат, але натомість мусить товкти макогоном цілющі трави. У вільний від цих принизливих клопотів час Нару відточує мисливські навички на кролях, щоб у відповідальний момент довести усім, що вона спроможна не тільки польові ромашки збирати. Проте дівчина навіть не могла уявити, наскільки крутий іспит їй доведеться пройти.
В якийсь момент у кадрі з’явиться не дуже впевнено намальований на комп’ютері грізлі (тут доречним буде мем з Лео Ді Капріо з “Одного разу в Голлівуді”), однак навіть він не рівня інопланетному гостю. Очевидно, що комп’ютерна графіка ліпилася з обмежених ресурсів, але щодо екшн-сцен якісь претензії пред’явити важко: вони динамічні, жорстокі, криваві і захопливі.
Поки до персонажів доходить хрестоматійне розуміння того, що наявність крові у таємничого вбивці дозволяє сподіватися на його знищення, стає очевидним факт, що “Здобич” – напрочуд чесне стосовно свого глядача кіно. І ця чесність, десь незграбна, десь кострубата, але беззаперечна, не може не імпонувати.
З Голландцем, який кував перемогу з добірної гватемальської багнюки і палиць, Нару ріднить те, що вона мусить битися нехитрою зброєю своєї епохи. Хижак теж поки ще не настільки високотехнологічний, яким ми його звикли бачити, і стрільби з наплічної гармати чекати не варто. Та від того принциповість протистояння тільки міцнішає.
Звичайно, у кульмінації хтось виявиться переможцем, а інший буде безславно повалений. Пістоль зі знайомим гравіруванням тепер стане не тільки переможним трофеєм, а й символом антагонізму людини та яутжа — колись у цьому пересвідчиться один дуже впертий коп з пекельно спекотного Лос-Анджелеса.
Критики не цуралися називати “Здобич” найкращим фільмом франшизи після першої частини, та й глядачі дали пристойні рейтинги на відомих кіноагрегаторах. З погляду загального сприйняття це був тріумф. Зокрема, картину високо оцінили і тут, на ITC.UA — з відповідною рецензією ви можете ознайомитися за покликанням.
Цікаві факти:
Ден Трахтенберг хотів надати прибульцю дещо іншого вигляду, ніж здоровило з 1987 року;
Ідея подарувати головній героїні собаку-компаньйона була натхненна фільмом “Шалений Макс 2: Воїн дороги” (1981).
“Хижак: Вбивця вбивць” / Predator: Killer of Killers
Рік випуску: 2025 Режисер: Ден Трахтенберг Ролі озвучили: Ліндсі Лаванчі, Луїс Одзава, Рік Гонсалес, Майкл Бін, Даґ Кокл, Дем’єн Хаас, Лорен Голт Рейтинг IMDb: 7.5 Реліз: Hulu
Звісно, студія хотіла продовження бенкету. І Ден Трахтенберг виконав це бажання сповна. У жовтні 2024-го керівник 20th Century Studios Стів Есбелл розповів, що перед анонсованим “Хижаком: Дикі землі” в рамках франшизи вийде секретний фільм. Таке позиціювання добряче інтригувало шанувальників серії. “Секретним фільмом” виявилася анімаційна антологія “Вбивця вбивць”, де кожна історія зосереджена на певній історичній епосі.
Глядачам пропонують зануритися у Скандинавію доби вікінгів, феодальну Японію зразка 1609 року та у вир північноафриканської кампанії під час Другої світової війни. В епілозі усі три арки зійдуться в одну. Кіноальманах був анімований з використанням Unreal Engine та стилістично натхненний культовим аніме “Акіра” (1988) і нетфліксівським хітом “Аркейн” (2021-2024). Детальніше про цей проєкт ви можете почитати в нашому огляді, що знаходиться на відстані одного кліка.
Незабаром після релізу до фільму додали розширену кінцівку, де ми можемо побачити не тільки Нару, але й Арнольда Шварценеггера у ролі Датча Шефера та Денні Гловера, відповідно, в образі Майка Гаррігана:
Приємна витівка, яка до того ж знову розширила міфологію “Хижака”, сподобалася як глядачам, так і критикам. Це обнадійливий знак перед прем’єрою “Диких земель”, які остаточно мають дати відповідь на питання “чи є у франшизи майбутнє”. Адже з фактором касових зборів Ден Трахтенберг стикатиметься вперше.
Цікаві факти:
“Вбивця вбивць” став одним з перших повнометражних фільмів, в анімації якого використовувався Unreal Engine;
Творці прагнули зробити кожного з Хижаків унікальним. Трахтенберг наголошував на тому, що йому не імпонує підхід, наприклад, творців “Зоряних війн”, де усі вукі — по суті купа Чубакк.
“Хижак: Дикі землі” / Predator: Badlands
Рік випуску: 2025 Режисер: Ден Трахтенберг У ролях: Ель Фаннінг, Дімітріус Колоаматанґі, Рубен Де Йонг, Кемерон Браун Де подивитися: кінотеатри
З 6 листопада “Хижак: Дикі землі” можна подивитися в кінотеатрах вашого міста (матеріал писався ще до прем’єри, тому автор цих рядків не має жодного уявлення, яким вийшло кіно). Одразу публікуємо офіційний синопсис від прокатника Kinomania Film Distribution: “Події розгортаються у майбутньому на віддаленій планеті. Там молодий Хижак Дек, вигнанець зі свого клану, знаходить несподіваного союзника в особі Тії та вирушає у небезпечну подорож, аби зіткнутися зі своїм найзапеклішим ворогом”.
За повідомленням Variety бюджет стрічки склав рекордні для франшизи $105 млн. Ден Трахтенберг відзначав, що надихався роботами американського художника Френка Фразетти та режисера Терренса Маліка, таким персонажем, як Конан-варвар, фільмами “Шейн” (1953), “Шалений Макс 2: Воїн дороги” (1981), “Книга Ілая” (2010) та вестернами з Клінтом Іствудом. Серед джерел натхнення стосовно взаємодії між Деком та андроїдом у виконанні Ель Фаннінг називалася й відеогра Shadow of the Colossus (2005).
“Дикі землі” першочергово задуманий як історія, зосереджена на світі Хижаків та його особливостях. Вперше яутжа постане у кадрі як повноцінний протагоніст. Не останню роль у сюжеті зіграє й добре відома усім шанувальникам “Чужого” сумнозвісна корпорація Weyland-Yutani. Згідно з першими відгуками кінокритиків, такий оновлений погляд на франшизу дійсно вдихнув у неї свіже повітря. На момент написання тексту критичний рейтинг на Rotten Tomatoes склав 87% позитивних рецензій — оцінка базується на основі 101 огляду. Ось як звучить вердикт на кіноагрегаторі:
“Режисер Ден Трахтенберг продовжує розвивати франшизу “Хижак” у нових захопливих напрямках із фільмом “Дикі землі” — жвавій пригоді, яка перетворює одного з найкультовіших бруталів в кінематографі на героя, за якого варто вболівати”.
Саме від сприйняття і виступу стрічки в прокаті буде залежати подальша доля серії — початково Трахтенберг планував зняти 3 повнометражки (без урахування “Вбивці вбивць”), і “Дикі землі” стали другою. Крім того продюсер Бен Розенблатт поділився виданню Deadline інсайдом про те, що постановник вже зустрічався з Арнольдом Шварценеггером, щоб обговорити його повернення. Не виключено й те, що в майбутньому ми зможемо побачити нові зіткнення яутжа з ксеноморфом, зокрема в інтерв’ю тому ж Deadline режисер “Чужого: Ромул” Феде Альварес зізнавався, що заради такої благої мети не проти об’єднати зусилля з колегою Трахтенбергом.
Цікаві факти:
Спеціально для фільму була розроблена письмова та усна мова Хижаків — цим аспектом займався лінгвіст Пол Фроммер, котрий також створив мову На’ві для “Аватара”;
Вперше у франшизі обличчя Хижака було продуковане за допомогою технології захоплення руху — раніше її використовували, наприклад, для створення таких персонажів, як Ґолум з “Володаря перснів” Пітера Джексона, Кінг Конг з його ж однойменного блокбастеру 2005 року, Деві Джонс з “Піратів Карибського моря” або Клу з “Трона: Спадок”.
Висновки
Звісно, такий культовий парубок як Хижак не міг обмежитися полюванням лише в рамках повнометражного кіно. Медіафраншиза містить короткометражки, новели, комікси та відеоігри (відповідні списки можна побачити за блакитними посиланнями). Крім того, яутжа має досвід появи й у сторонніх проєктах, наприклад, як персонаж у Mortal Kombat X (2015).
Як і кожна довготривала серія, у “Хижака” були злети і падіння, та останні, на жаль, спіткали багатостраждального мисливця з космосу значно частіше. Починаючи з сиквела, його засмоктало у трясовину, вибратися з якої було вкрай важко. Та це аж ніяк не скасовує того факту, що у прибульця є багатомільйонна армія відданих шанувальників, котрі, затамувавши подих, з трепетом очікують на його нові появи на екранах.
Як мінімум одна перемога у Хижака вже є — над Блейдом. Новий фільм про нього був запланований Marvel на 7 листопада. Проєкт з затвердженим на роль Магершалою Алі (який, до слова, у 2020-му зіграв одну з ролей в “Хижаках”) у підсумку скасували, і він поступився датою прем’єри саме “Диким землям”. Отже, замість усюдисущої супергероїки на екранах постане історія, яка вростає корінням в олдскульні фантастичні бойовики давно минулої епохи. Дрібниця, а приємно.
6 листопада до екранів українських кінотеатрів, після кількох переносів, нарешті добирається історичний трилер про виживання “Едем”. Стрічка може похизуватися не тільки режисурою Рона Говарда (“Аполлон-13”, “Ігри розуму”, “Гонка”), але й зірковим акторським складом в особі Джуда Лоу, Ванесси Кірбі, Даніеля Брюля, Сідні Свіні та Ани де Армас. А чи є від того якийсь зиск глядачу — вже інше питання, і саме про це поговоримо в рецензії на запізнілу в нашому прокаті новинку.
Плюси:
зірковий акторський склад і в цілому гарні виступи (зокрема Сідні Свіні та Ани де Армас); в міру захоплива історія про неможливість співіснування та шкідливу людську натуру; надзвичайно напружена сцена з Сідні Свіні; чудові натурні знімання;
Мінуси:
відчутна затягнутість оповіді; відповідно, фінальний акт здатен істотно зіпсувати враження від перегляду; в когось поведінка персонажів може викликати подив, зокрема деяким з них не вистачає глибини;
7/10
Оцінка ITC.ua
“Едем”/ Eden
Жанр історичний трилер про виживання Режисер Рон Говард У ролях Джуд Лоу, Ванесса Кірбі, Даніель Брюль, Сідні Свіні, Ана де Армас, Річард Роксбург, Тобі Воллес, Джонатан Тіттел, Фелікс Каммерер Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb
У 1929 році на острів Флореана, що входить у склад Галапагоського архіпелагу, з Німеччини прибувають доктор Фрідріх Ріттер та його супутниця Доре Штраух. У цьому, на перший погляд, райському куточку вони усамітнюються, відмовившись від життя в нібито цивілізованому світі, який добряче лихоманить (наслідки Першої світової досі відчутні, Друга — не за горами). Тут доктор, у тиші та спокої, зосереджується на написанні філософського маніфесту про справжній сенс життя, за можливості відправляючи в Європу листи про своє життя на острові. Там їх публікують у газетах і журналах — його розповіді стають сенсацією.
Однак сповна насолодитися самотністю відлюдникам не вдається: у 1932-му їх острівну ідилію порушують натхненні статтями в ЗМІ земляки Гайнц Віттмер разом з сином-підлітком Гаррі та дружиною Маргрет. Звісно, Ріттер та Штраух не дуже раді непроханим гостям, та останнім все ж вдається облаштуватися на Флореані попри повну відсутність зручностей і мінімальну кількість питної води. Коли ж незабаром на острів навідується самопроголошена баронеса Елоїза Боскет де Вагнер Вергорн разом з двома коханцями з метою побудувати тут розкішний готель, це призводить до повного хаосу і катастрофічних наслідків для всіх причетних.
Така історія дійсно мала місце у реальному житті. Щобільше, про неї написані мемуари безпосередніми учасницями Доре Штраух та Маргрет Віттмер. Ще є, наприклад, присвячений цим подіям роман Жоржа Сімеона Ceux de la Soif (1935), а також документальний фільм 2013 року “Галапагоська справа”.
Оскільки переселення на Флореану призвело до смертей (задля уникнення спойлерів не будемо називати конкретні імена), про подібне заведено казати, що це таємниці, оповиті мороком. Звісно, кінороби не вперше звертаються до таких. Можна згадати психологічний трилер “Проклятий маяк” (2018) з Джерардом Батлером, в основі якого лежить таємниче зникнення трьох доглядачів маяка на шотландських островах Фланнан у 1900 році. І досі достеменно невідомо, що з ними насправді сталося.
Ймовірно, автори фільму на чолі з режисером Роном Говардом не ставили за основну мету розгадати похмурі флореанські загадки. Натомість у кадрі по-голлівудськи автентично фігурують привабливі дівчата, що так і не скажеш, що живуть вони у спартанських умовах. Та й чоловіки цілком у формі (абсолютно голий Джуд Лоу не дасть збрехати); принаймні на тих, хто потерпає від голоду, вони не скидаються, на відміну від реальних переселенців на документальних кадрах, які не забаряться з появою на фінальних титрах.
Але грець із нею, з тією привабливістю чи відповідністю. Головне — як творці намічають характери персонажів та вибудовують химерну взаємодію між ними. І в цьому аспекті справи у Говарда йдуть куди цікавіше.
Справжні “веселощі” починаються з появою героїні Ани де Армас: перше, що вона робить по прибутті на острів, це кохається з двома молодиками прямо в океані. З одного боку це нагадало роль акторки у “Білявці” (2022), де Мерилін Монро було одразу двоє коханців. З іншого — промовисто характеризує саму персонажку, котра напевно уявляла собі життя на острові як щось, що ми бачили у рекламі батончиків Bounty. Недарма ж стрічка отримала назву “Едем” (суть якої насправді лежить на поверхні).
Досить незвично було побачити іспано-кубинську красуню в ролі нестерпного стерва. Здається, востаннє вона виконувала щось подібне в Елая Рота у “Хто там” ще 10 років тому, коли непереливки прийшлося Кіану Рівзу.
Та й загалом центром тяжіння історії виступають саме жінки. Початкове верховенство героя Джуда Лоу стрімко сходить нанівець.
Маргрет у виконанні Сідні Свіні інакше, як “зверху гарно та тихо, а всередині ворушиться лихо” і не схарактеризуєш. Коли розповідь дійде до сцени пологів, всім у залі точно стане зле — давненько не доводилося бачити у кіно чогось настільки напруженого і лячного. В певний момент проявить себе і героїня Ванесси Кірбі — акторка, до речі, вже втретє з’являється на екранах в цьому році після “Фантастичної четвірки: Перші кроки” та кримінального трилера “Ніч завжди настає”.
І поки місцевий конфлікт поступово набирає обертів, а наелектризованість свіжого океанічного повітря досягає свого апогею, “Едем” видається цілком захопливим. І на диво актуальним — з моменту подій минуло майже століття, а до ладу так нічого і не змінилося. Стрічка транслює нехитрий меседж “людина людині вовк”, і якщо ми не здатні співіснувати в масштабах, скажімо, материка, то з якого дива повинно щось змінитися на одному окремому острові?
Основні проблеми “Едема” припадають на кінцевий акт.
Здається, ніби Говард і компанія видали пікову точку оповіді (власне кульмінацію), а далі не розуміли, як краще фіналізувати історію з огляду на реальні події. Саме цей відрізок здатен зіпсувати враження від в цілому непоганого фільму. В цьому контексті його творці схожі на написаних ними ж персонажів: ніби і хочеться зробити якнайкраще, а у підсумку виходить як завжди. Що, втім, аж ніяк не скасовує факту, що жалкувати про занурення у сумнозвісні перипетії практично 100-річної давнини не доводиться.
Висновок:
“Едем”, з певними застереженнями, становить цікаву історію, засновану на оповитих загадковістю реальних подіях. На жаль, творчого запалу не вистачило на усі дві з гаком години, щоб претендувати на безумовне глядацьке захоплення. Та лише сам акторський склад спонукає звернути увагу на фільм і, треба визнати, це варто зробити.
