Американські дослідники з Чиказького університету визначили точний вік, у якому люди починають надавати перевагу невігластву , а не точним знанням.
Ця поведінка відома під назвою “ефект страуса”, хоча самі страуси ніколи не ховають голову у пісок. Результати серії експериментів, які вивчали уникання інформації серед 320 американських дітей у віці від 5 до 10 років, продемонстрували, що діти молодшого віку активно шукали інформацію, тоді як, починаючи з 7 років, вони починали уникати інформації, якщо потенційні відповіді могли викликати негативні емоції .
“Чому діти такі допитливі, а ми, ставши дорослими, якимось чином воліємо уникати інформації? Що це за перехід?” — питається докторка Радхіка Сантханагопалан.
У першому експерименті дослідники вивчали 5 потенційних причин, серед яких прагнення уникнути негативних емоцій, уникання негативної інформації щодо нашої власної привабливості або компетентності , уникання заперечення наших власних переконань, з метою захисту власних переконань та через прагнення діяти у власних інтересах.
Після цього автори дослідження розглядали різні сценарії аби з’ясувати, чим була викликана подібна поведінка. Один з тестів передбачав прохання до дітей згадати свої улюблені та не дуже улюблені цукерки, а потім показати їм відео про те, чому вживання обраних ними солодощів шкідливе для зубів.
“Ми виявили, що коли діти молодшого віку дійсно хотіли шукати інформацію, діти старшого віку почали виявляти тенденцію до уникнення. Наприклад, вони не хотіли знати, чому їхні улюблені цукерки шкідливі, але цілком спокійно дізнавалися, чому цукерки, які вони не люблять, шкідливі”, — зазначає Радхіка Сантханагопалан.
Це створює цікавий випадок “морального маневру”, коли люди воліють уникати інформації з огляду на власні інтереси, однак роблять це так, щоб не виглядати егоїстичними в очах інших. Це було продемонстровано у сценарії, коли дітям, що працювали в парі, пропонували два відра з наклейками — собі та партнеру. В одному відрі було більше наклейок, а інше — було закритим, і скільки там наклейок — було невідомо. Перед вибором відра дітей питали, чи хочуть вони знати, скільки наклейок отримає їхній партнер.
“Ми хочемо діяти у власних інтересах, але при цьому дуже дбаємо про те, щоб виглядати справедливими в очах інших. Свобода дій у моральних питаннях дозволяє нам досягти обох цілей”, — пояснює Радхіка Сантханагопалан.
Хоча інформація про те, скільки наклейок може знаходитись у закритому відрі, не впливала на індивідуальні результати, діти старшого віку частіше воліли не знати, скільки наклейок зможе отримати їхній партнер. Таким чином, вони не відчували провини, вибираючи відро з невідомою кількістю наклейок для свого партнера.
“Ця моральна свобода маневру дозволяє їм вибирати зиск, виходячи з власних інтересів, зберігаючи при цьому ілюзію справедливості. Ця завіса невігластва дозволяє їм діяти у власних інтересах”, — підкреслює Радхіка Сантханагопалан.
Результати дослідження продемонстрували, що у міру дорослішання діти все частіше уникали інформації для захисту від негативних емоцій, що було пов’язано з усіма п’ятьма причинами, окрім компетентності. Діти без вагань дізнавались про погані результати тесту. На думку дослідників, це може бути пов’язане з тим, що школа сприяє особистісному зростанню та позитивним змінам, тому поганий результат – лише невеликий крок на шляху до гарного результату.
У дорослому віці уникання певної інформації зустрічається значно частіше. Дослідники додають, що таке уникнення може мати особисті та суспільні наслідки, такі як “поглиблення політичної поляризації чи ідеологічна жорсткість”. Дослідників дуже хвилює питання, чому дорослі люди уникають корисної інформації, віддаючи перевагу короткостроковому дискомфорту, порівняно із довгостроковою користю від знань.
“У людей є схильність прагнути до вирішення невизначеності, але коли вирішення ситуації стає загрозливим, вони можуть натомість перемикнутись на уникнення. Я думаю, що є щось особливе у здатності терпіти і навіть приймати певний рівень невизначеності. Я думаю, це може допомогти не стати жертвою уникнення інформації”, — зазначає Радхіка Сантханагопалан.
Результати дослідження опубліковані у журналі Psychological Science
Джерело: New Atlas
