Група американських науковців зі Стенфорду розкрила нарешті 77-річну загадку незвичайного насиченого бірюзового відтінку на одній з найвідоміших картин художника-абстракціоніста Джексона Поллока під назвою “Number 1A”.
Дослідники під керівництвом хіміка Олександра Хейєра встановили, що світло, яке поглинається та випромінюється синьою фарбою , відповідає світлу пігменту, який кілька десятиліть тому був заборонений через токсичність. Картина “Number 1A” являє класичний приклад анархічного, експресивного стилю Поллока. Це одна з перших робіт, де відійшовши від мольберта, він розкладав полотно на підлозі, щоб фарба капала зверху. Це створювало первісний, експресивний і водночас складний ефект, що безпосередньо відображає фізичну взаємодію Поллока з процесом живопису і водночас його бунт проти нього.
У цей період Поллок руйнував всі усталені правила живопису, використовуючи у “Number 1A” разом з промисловими емалевими фарбами масляні. У деяких місцях художник використовував пензель, однак інші мазки наносив просто руками. Частину фарби він видавлював з тюбика, а іншу — лив просто з банки. Хаотична суміш матеріалів та методів, а також пожежа 1958 року в галереї MoMA, розташованої неподалік місця зберігання картини, поставили дослідників перед загадкою, що саме використовував художник для цього відтінку.
“Хоча в ході попередньої роботи вдалося визначити червоні та жовті пігменти, що становлять частину його основної палітри, яскравий синій колір у картині залишився невизначеним”, — зазначає Олександр Хейєр та його колеги.
Обережне взяття зразків синьої фарби з картини дозволило відправити їх до лабораторії. Попередні спроби ідентифікувати пігмент за допомогою раманівської спектроскопії виявились безрезультатними. Кожна молекула має унікальну властивість з розсіяння світла, тому спрямовуючи лазер на зразки фарби, дослідники можуть визначити їхню структуру за характером коливань фотонів після відбиття від поверхні.
Автори дослідження здогадувались, що синій колір на картині Поллока “Number 1A” це заборонений наразі сульфат манганату барію або марганцева синь. Цей синтетичний пігмент вперше створили у 1907 році, однак він став доступним для художників лише у 1930-х роках.
Попередні неінвазивні тести з метою з’ясувати, чи справді Поллок використовував сульфат манганату барію, проводилися з використанням високоенергетичного лазера з довжиною хвилі 532 нм, однак флуоресценція сполучної речовини у фарбі на олійній основі, що використовується для перетворення чистого пігменту на придатний для роботи художній матеріал, дала неоднозначні результати.
Однак у новому дослідженні вченим вдалося виявити відповідність, порівнявши зразки фарби з відомими спектрами Рамана для марганцевої синьої фарби, отриманими на довжині хвилі 785 нм. Автори дослідження з’ясували, що дві окремі смуги електронних переходів надають цьому пігменту унікальну властивість фільтрувати усі кольори окрім синього по обидва боки спектра. Саме проміжок між цими двома смугами відбиває настільки чисте світло назад до спостерігача.
“Сульфат манганату барію вирішує складне завдання: створює чисті відтінки з кольорів у центрі видимого спектра. Хоча у творчості Поллока були виявлені такі сині пігменти, як ультрамарин та фталоціаніновий синій, а також, меншою мірою, блакитний синій, кобальтовий синій та берлінська блакить, тепер ця палітра включає і марганцеву синь”, — підкреслюють автори дослідження.
Виробництво марганцевої сині було припинено у 1990-х роках через потенційну шкоду навколишньому середовищу та токсичність. Наразі відтворити подібний лазурно-синій тон , змішуючи сучасні фарби, вкрай складно.
У 2009 році американський хімік та професор Університету штату Орегон Мас Субраманян вперше за останні 200 років відкрив новий синій пігмент, що отримав назву YInMn синій. Тепер художники використовують його на заміну марганцевій сині.
Результати дослідження опубліковані у журналі PNAS
Джерело: Science Alert
