“Проєкт ‘Аве Марія’” Енді Вейра: одна з головних книг сучасної наукової фантастики

Ще років 15 тому, ніхто не міг передбачити, що каліфорнійський програміст, який трохи навіть встиг попрацювати у відомій ігровій студії Blizzard, стане головним рупором твердої наукової фантастики початку двадцять першого століття. Я кажу про відомого американського письменника Енді Вейра, що став популярним після свого роману “Марсіянин”, та ще популярнішим після його однойменної екранізації. Сьогодні ми будемо говорити про останній роман автора “Проєкт ‘Аве Марія’”, який багато хто вважає його найкращою книгою.

Читайте также: Halo: Campaign Evolved отримала релізний трейлер та оцінки критиків

“Проєкт ‘Аве Марія’” / Project Hail Mary

Автор Енді Вейр
Перекладачі Олена Лісевич, Мирослав Лозанчин, Вадим Скузь
Видавництво 333
Мова Українська
Кількість сторінок 624
Обкладинка Тверда
Рік видання 2026
Розмір 150×220 мм
Сайт books333.com.ua

Почнемо з назви. Англійською книга називається “Project Hail Mary” і це не релігійна назва чи цитата, хоча звучить саме так, а термін з американського футболу. Так називають відчайдушний кидок м’яча через усе поле в останні секунди матчу, коли команда програє і єдиний шанс на перемогу це диво. Тобто гравець кидає м’яч і молиться, щоб хтось його впіймав і вирвав перемогу на останніх секундах. Це ж чудово описує суть сюжету книги. В романі людство опинилося на межі вимирання, і єдиний шанс на порятунок це відчайдушна космічна місія з мінімальними шансами на успіх — “Проєкт ‘Аве Марія’”.

По сюжету Сонце починає тьмяніти, а причиною цього явища є одноклітинні позаземні мікроорганізми, названі астрофагами, які живляться сонячною енергією і переміщуються між Сонцем та Венерою. Через них земне світило втрачає яскравість, і науковці прогнозують падіння середньої температури на десять-п’ятнадцять градусів протягом наступних тридцяти років. Це означає масовий голод, колапс сільського господарства і, зрештою, загибель цивілізації.

Але є один нюанс. Всі найближчі зорі, крім однієї, теж заражені астрофагами. Виняток становить Тау Кита. І саме туди людство відправляє корабель під назвою “Аве Марія”, побудований спільними зусиллями всього світу, який використовує тих самих астрофагів як паливо.

Ця деталь важлива, бо саме вона робить Грейса не типовим героєм-суперменом, а звичайною людиною зі своїми страхами, комплексами і панічними атаками. Він єдиний, хто вижив серед екіпажу, інші двоє загинули під час польоту.

Можна сказати, що Енді Вейр також використав свій прийом з “Марсіянина”, де персонаж, замкнений у ворожому середовищі, змушений покроково, методом наукового аналізу, розв’язувати проблему за проблемою, щоб просто вижити. Але до цього також додається й величезна відповідальність за виживання людства, тому ставки у порівнянні з “Марсіянином” набагато-набагато вищі.

Проте справжньою цікавинкою книги стає не сам Грейс, а його зустріч з інопланетянином на ім’я Роккі. Цей персонаж представник цивілізації з системи 40 Ерідана, і Вейр підійшов до його створення з неймовірною увагою до деталей. Роккі має п’ятикутну симетрію тіла, схожий чи то на павука, чи то на кам’яного краба. Його організм складається переважно з каменю та металів, а вага сягає майже двохсот кілограмів.

Читайте также: ENVO створила універсальний електромобіль-конструктор 18-в-1 за ціною від $8000

Він дихає аміаком, живе в атмосфері з високим тиском, а температура його тіла становить близько двохсот градусів за Цельсієм, тому будь-який фізичний контакт з людиною призвів би до серйозного опіку. У нього немає очей, натомість він сприймає світ через ехолокацію та звукові хвилі.

Тепер варто поговорити про наукову складову роману, бо саме вона є візитівкою усіх книг Енді Вейра. Автор дійсно ретельно пропрацював фізику, біологію і навіть основи інженерії, необхідні для того, щоб корабель функціонував правдоподібно. Центрифужна гравітація, енергетична лінія Петрова, сама концепція астрофагів як біологічного палива, все це виглядає переконливо і базується на реальних наукових принципах.

Тепер поговоримо про важливий аспект цього роману, який, на мою думку, неможливо оминути під час повномасштабного вторгнення. Я кажу про присутність та зображення російських персонажів у книзі. У сюжеті людство рятується завдяки міжнародній співпраці, і серед провідних фахівців місії є російська астронавтка Ілюхіна. У книзі вона представлена як героїчна постать, частина великої міжнародної команди, яка щиро прагне врятувати планету.

Персонажка описана через кліше, які, напевно, у дві тисячі двадцять першому році, коли роман вийшов друком, здавалися Вейру безневинним гумором, але зараз це читається крінжово. Вона п’є горілку літрами, вихваляється Цар-бомбою і російським обладнанням на кшталт скафандрів Орлан і Пулковською обсерваторією.

Деякі намагаються знайти в цьому приховану іронію автора, мовляв, Вейр насправді жартує над роздутою міфологією російської могутності він знає, що це не так. Можливо, певна частка правди в цьому є. Але з погляду дві тисячі двадцять шостого року, під час війні, навіть якщо це й гумор, то він виглядає щонайменше недоречним. Але все ж можу сказати, що ця Ілюхіна від початку буде “хорошою росіянкою”, тобто помре.

Над перекладом працювали відразу троє фахівців: Олена Лісевич, Мирослав Лозанчин і Вадим Скузь. Текст читається легко, мова жива, сучасна і без зайвої важкості. Звісно, треба все ж тримати в голові, що це наукова фантастика і це легко саме для цього жанру, бо науки тут дуже багато, але автор як може пояснює це просто і цікаво.

Мушу сказати, що помітив деякі хибодруки та інші різні приколи в тексті, але це взагалі не завадило мені отримати максимальне задоволення від книги. Але це все ж варто знати тим, для кого це принципово важливо.