“Грай чемно” Джейсона Шраєра: як загинула мрія про ідеальну ігрову студію

Для покоління геймерів дев’яностих і двотисячних назва Blizzard Entertainment була автоматичним знаком якості. Купуєш гру наосліп просто тому, що на коробці написано Blizzard, і отримуєш шедевр. Правда, останні півтора десятиліття перетворили цю репутацію на попіл, а студію з Ірвайна з культурного явища на приклад того, як великі корпорації вбивають творчий дух. Книга Джейсона Шраєра “Грай чемно. Злет, падіння й майбутнє Blizzard Entertainment” намагається пояснити, як саме це сталося, і, варто сказати одразу, успішно справляється з цим завданням. Звісно, не обійшлося без нюансів, але про все і послідовно розповідаємо в матеріали нижче.

Читайте также: Рекордна швидкість і підрив лазером без зіткнення: в Україні вивели на ринок новий дрон ”Кібчик”

“Грай чемно. Злет, падіння й майбутнє Blizzard Entertainment” / Play Nice: The Rise, Fall, and Future Of Blizzard

Автор Джейсон Шраєр
Видавництво MAL’OPUS
Мова Українська
Перекладачка Олександра Артюхіна
Кількість сторінок 392
Обкладинка Тверда+Суперобкладинка
Рік видання 2026
Розмір 220×153 мм
Сайт malopus.com.ua

Репортер Bloomberg, автор вже, напевно, культових “Кров, піт і пікселі” та “Натисни Reset” Джейсон Шраєр давно заслужив репутацію головного розслідувача індустрії відеоігор. На свою нову книгу “Грай чемно” він витратив три роки й провів понад 350 інтерв’ю, розмовляючи з розробниками, менеджерами, засновниками студії та людьми з боку Activision. В результаті вийшла історія про людей, які будували щось, у що вірили, і поступово втрачали контроль над власним творінням.

Книга починається з витоків. Ми спостерігаємо як Blizzard народилася з ентузіазму двох студентів Каліфорнійського університету. Вони просто хотіли робити ігри, у які самі хотіли б грати. Ранні роки студії Шраєр описує майже як казку про сімейний бізнес, де діяв принцип “кожен голос важливий”. Автор наводить приклади, коли навіть молодший персонал міг зайти в кабінет розробника з ідеєю і бути почутим. В такій атмосфері народилася знаменита філософія Blizzard “буде готово, коли буде готово”, яка згодом подарувала світу Warcraft, Diablo та World of Warcraft.

Ключовою фігурою цього періоду в книзі постає співзасновник і колишній президент студії Майк Моргайм. Шраєр малює його майже як ангела-охоронця, який особисто піклувався про команду під час кранчів і намагався відгородити розробників від тиску інвесторів. Ця частина книги написана з очевидною теплотою, але далі так весело і “по-домашньому” вже, на жаль, не буде ні для читачів, ні для компанії.

Другий великий блок книги “Грай чемно” присвячений злиттю з Activision і постаті Боббі Котіка. Шраєр уникає спокуси зробити з нього карикатурного лиходія. Натомість гендиректор Activision показаний як егоістичний та специфічний для ігрової індустрії, але завзятий прагматичний каталізатор змін. І вони, ймовірно, все одно рано чи пізно відбулися б. Переломним моментом автор називає 2013 рік, коли Blizzard довелося скасувати амбітний проєкт Titan, на який покладалися величезні надії. На думку Шраєра, цей провал позбавив студію статусу непогрішної й дав Котіку привід посилити фінансовий контроль над колись реально автономною командою.

Далі книга детально розбирає, як саме це вплинуло на конкретні проєкти і як мистецтво створення ігор поступово перетворювалося на класично-бізнесовий виробничий процес. Наприклад, спочатку камерний проєкт команди з п’ятнадцяти людей під назвою Hearthstone перетворився на пастку успіху, яка змусила розробників роками обслуговувати один продукт замість того, щоб рухатися до нових ідей.

Читайте также: Липневі патчі Microsoft виправляють понад 600 недоліків Windows 11: побито рекорд минулого місяця

А скандальна Overwatch 2 стала заручником амбіцій кіберспортивної ліги, на розвиток якої несподівано вбухали мільйони доларів, а все зрештою себе взагалі не виправдало. А історія Warcraft III Reforged узагалі подається як публічне зізнання студії у власній нездатності підтримувати ту планку якості, якою вона колись пишалася.

Окрема, і найскладніша для сприйняття (нами геймерами) частина книги стосується внутрішньої культури Blizzard. Тут Джейсон Шраєр детально розбирає токсичну атмосферу “хлопчачого братства”, яка панувала в студії роками через відсутність зовнішнього контролю та слабкість кадрової служби.

Книга також не шкодує навіть свого найсимпатичнішого героя. Та сама м’якість Моргайма, яка викликає теплі почуття на початку розповіді, у другій половині книги показана вже під іншим кутом. Виявляється його небажання вступати в конфлікти дозволяло токсичним лідерам роками тероризувати колектив без жодних наслідків. Це зрештою вибухнуло судовим позовом 2021 року, який остаточно знищив репутацію студії напередодні її продажу Microsoft.

Автор не будує свою книгу навколо квартальних звітів чи цифр продажів, хоча вони й присутні там, де потрібні. Його цікавлять долі конкретних людей, зради, розчарування тощо. Читається все це на одному диханні, майже як добре побудований трилер, де кожен розділ підводить до наступного драматичного повороту. Журналіст чудово володіє темпом розповіді, вміє вчасно дати читачеві емоційну паузу і так само повернути напругу.

Радує й баланс у зображенні ключових персонажів. Ані Моргайм, ані Котік не подані як однозначно позитивні чи негативні герої, кожен з них показаний у всій складності мотивів і рішень. Окремо варто похвалити ту частину, де автор книги розбирається з міфами навколо гучних скандалів студії, віддаючи перевагу фактам, а не сенсаційності.

Серед мінусів можна назвати певну нерівномірність темпу в середині книги. Наприклад, тут є забагато виробничих деталей про кіберспортивну лігу. Також деяким читачам може не вистачити порівняння з іншими великими ігровими студіями, адже історія Blizzard, попри всю її унікальність, не є чимось особливим.

Українське видання від MAL’OPUS у перекладі Олександри Артюхіної загалом справляє гарне враження. Якість верстки та суперобкладинка тішать око, книга приємно лежить у руках. Проте якщо придивитися до обкладинки саме книги, то видно, що текст надрукований не рівно і саме тому, напевно, виданню зробили суперобкладинку. Це взагалі ніяк не робить її гіршою, а я просто розповідаю, що помітив.