Українське кіно поступово підбирається до жанрів, де раніше не працювало і “На драйві” якраз із таких спроб. Це історія про перегони, а також про молодих людей, які опинилися у прифронтовому Харкові з постійними тривогами і обстрілами, але вони все одно намагаються жити, ризикувати та відчувати хоч щось, окрім постійної тривоги. Фільм заходить на знайому територію екшену, але робить це через дуже локальний контекст. Питання лише в тому, чи вистачає йому внутрішнього наповнення, щоб не залишитися просто черговою гарною ідеєю.
Читайте также: Mercedes GLB 2026 отримав до 631 км ходу і швидку зарядку
Плюси:
сильний і незвичний для нашого кіно сетинг; вдалі сцени перегонів; жива молодіжна енергія; влучне поєднання підліткової історії та воєнної реальності
Мінуси:
нерівний сценарій; просідання темпу поза екшеном; не до кінця розкриті персонажі; місцями відчутна технічна нестабільність
ITC.ua
“На драйві”
Жанр пригоди, екшен
Режисер Артем Литвиненко
У ролях Іван Довженко, Едуард Поляков, Іоланта Богдюн, та ін.
Прем’єра 9 квітня 2026 року, кінотеатри
Ден і Арта — двоє друзів із Харкова, які щойно закінчили школу і намагаються зрозуміти, що робити далі у світі, де це саме “далі” виглядає максимально розмитим. Випадкова знахідка підземного паркінгу з покинутими авто стає для них шансом втекти від реальності хоча б на кілька годин. Вони організовують нелегальні перегони, запускають онлайн-трансляції та поступово занурюються у цей новий для себе світ азарту, ризику і грошей.
В новому фільмі “На драйві” чудово працює сама ідея. Не в сенсі “хлопці ганяють на машинах”, бо таке ми бачили десятки разів в голлівудському кіно, а саме в тому, як ця історія вмонтована в українську реальність. Підземний паркінг розбомбленого ТРЦ у Харкові як місце, де підлітки намагаються вирвати собі хоч якусь подобу нормальності є дуже сильним образом. У ньому одночасно є і втеча від реальності, і спроба її пережити, і навіть певний підлітковий протест проти світу, який надто швидко зробив їх дорослими.
Через це фільм у своїх найкращих моментах чіпляє не просто як історія про швидкість, а як історія про молодих людей, які живуть у країні, де “звичайне життя” давно стало розкішшю. У цьому сенсі “На драйві” дуже влучно ловить двоїсту природу сучасного українського підліткового досвіду: з одного боку — війна, руїни, тривоги і страх, з іншого — бажання жити, веселитися, закохуватися, змагатися, дуріти і не дозволяти катастрофі забрати взагалі все. І коли фільм тримається саме цієї інтонації, він реально працює.
Але далі починається те, через що стрічку хочеться і похвалити, і добряче посварити одночасно. Бо при всій силі задуму сценарій тут дуже нерівний. Є сцени, де “На драйві” справді влучає в нерв. Наприклад, коли герої мовчки сидять у тій самій бетонній коробці, коли між ними накопичується напруга, коли швидкість відчувається не як атракціон, а як спосіб вимкнути голову хоча б на кілька хвилин. А є моменти, де кіно раптом починає спрощувати саме себе, ніби боїться зануритися глибше, бо ж треба ще і перегони показати, і любовний конфлікт дотиснути, і ритм не загубити.
Через це персонажі не завжди встигають стати по-справжньому об’ємними. Ти розумієш, ким вони мають бути в цій історії, але не завжди встигаєш до кінця відчути їх зсередини. Особливо це стосується того, як фільм балансує між історією дружби і історією суперництва. Тут є правильні заготовки, є очевидне бажання показати, як війна і безвихідь деформують навіть найпростіші людські зв’язки, але інколи все це виглядає так, ніби стрічці банально не вистачає ще кількох сильних сцен, щоб окремі емоції справді добити до кінця.
Читайте также: Galaxy Flip8 отримав старий дизайн і тонший корпус
Не можна сказати, що фільм порожній або суто декоративний. Навпаки, у ньому є відчутна жива енергія. І найкраще “На драйві” відчуває себе саме тоді, коли перестає намагатися бути “великим висловлюванням”, а просто чесно показує молодість. Онлайн-трансляції, ставки, дурнуватий азарт, бажання комусь щось довести, спроба зловити славу хоча б у локальному цифровому мікросвіті — усе це виглядає правдиво саме для сьогоднішнього покоління.
Тут немає старечого повчального тону про “сучасну молодь”, і це великий плюс. Фільм не дивиться на своїх героїв зверхньо, не робить з них або жертв, або ідіотів. Він скоріше намагається зрозуміти, чому для них та сама швидкість стає формою терапії, а перегони в руїнах — мало не єдиним місцем, де вони відчувають контроль над власним життям.
Що ж до самих перегонів, то тут стрічка виглядає найбільш упевнено. Вона не завжди технічно бездоганна, але там, де потрібно створити відчуття швидкості, ризику і клаустрофобного напруження під землею, у неї це виходить. Камера в такі моменти оживає, простір паркінгу починає працювати як окремий персонаж, а бетон, темрява, світло фар і відлуння моторів формують ту атмосферу, якої від цього фільму й чекаєш. Саме тут “На драйві” справді виправдовує свою назву. Інша річ, що поза самими заїздами ритм іноді просідає. Деякі драматичні сцени не дотягують до тієї ж сили, яку мають перегони, і через це складається враження, ніби фільм місцями живе у двох різних режимах: один — енергійний, молодий, по-хорошому нахабний, другий — трохи більш телевізійний, де конфлікти подані пряміше і простіше, ніж хотілося б.
Акторський склад загалом справляється добре, і це ще один плюс картини. Іван Довженко та Едуард Поляков не виглядають у цій історії чужими або випадковими, адже у них є потрібна для такого кіно юна нервовість, трохи сирувата, але жива емоція і відчуття, що перед тобою не картонні персонажі, а реальні хлопці, які дуже хочуть урвати собі хоч шматок нормального життя. Але знову ж таки, саме сценарій не завжди дає цим персонажам простір розкритися так, як вони того заслуговують. Тобто проблема не в акторах, а в тому, що фільм інколи поспішає там, де варто було б трохи довше побути поруч із героями.
Технічно “На драйві” теж залишає подвійне враження. З одного боку, у нього є справді сильні рішення: робота зі світлом у підземних сценах, фактура зруйнованого простору, окремі ракурси під час перегонів, спроба зробити міський екшен не “під Голлівуд”, а з локальним відчуттям місця. З іншого, фільм не всюди однаково стабільний. Десь монтаж класно підкручує адреналін, а десь навпаки ніби розсипає сцену на шматки. Десь музика допомагає, а десь ледь не занадто наполегливо підказує, що саме зараз ти маєш відчути.
Але навіть з цими зауваженнями стрічка не виглядає технічно безпорадною. Швидше навпаки — видно, що кіно реально хотіло бути жанровим, хотіло працювати через форму, через ритм і через видовищність, і в українському контексті це вже важливо саме по собі.
Висновок:
“На драйві” — фільм, що більше цікавий у своїй ідеї, атмосфері й окремих сценах, ніж у цілісності виконання. Він має сильний сетинг, живу молодіжну енергію і справді вдалі моменти, коли поєднання війни, швидкості та підліткового максималізму починає працювати на повну.
Але так само він просідає в драматургії, нерівно розкриває героїв і не завжди дотягує ті сенси, які сам же закладає на старті. Це хороша спроба українського жанрового кіно вийти на нову територію, і саме за цю спробу стрічку хочеться поважати, навіть якщо без застережень полюбити її буде складніше.
Читайте также: YouTube Premium дорожчає слідом за Netflix і Spotify
